Режисер не намагається вибудувати надто витончену драматургічну структуру — просто використовує те, що має: види Карпат, рух отар, подробиці побуту, зміну світла в кадрі, стрибки настроїв малого Іванка, балачки діда (дитяча безпосередність й стареча щирість кіногенічні за визначенням).
Згадки варта й звукова доріжка, на якій сусідять атмосферна електроніка київської композиторки Алли Загайкевич, народні співи, естрадні пісеньки під акордеон, дзвіночки отар, церковні дзвони, мекання овець, кукурікання півнів, трембіти, шум вітру. Так, Остапові вдалося здобути власну поетику з багато разів показаного матеріалу.