ЧОТИРИ ФІЛЬМИ ПРО КАРПАТИ
Карпати — мабуть, чи не найбільша наша кінематографічна локація. Тут є все, що потрібно для хорошого фільму: гори, колоритні мешканці, багатющий фольклор, змішання різних культур, бурхлива історія. Сьогодні ми розповідаємо про ті картини, автори яких, на нашу думку, занурилися в саму душу Карпат
«Тіні забутих предків» (1964)
Про «Тіні…» написано й сказано вже стільки, що будь-які слова здаються зайвими. Зараз, з огляду на всі обставини, виглядає просто неймовірним, що Сергій Параджанов зняв у глуху радянську епоху, коли навіть хрущовська умовна «відлига» вже закінчилася, настільки вільний, яскравий, нестандартний фільм.
Окрім феноменальної гри Івана Миколайчука та Лариси Кадочникової, вражає легкість, з якою Параджанов поєднує людське й природне, комедію та трагедію, смерть і любов. Недарма в міжнародному прокаті картину назвали «Дикі коні вогню». «Тіні забутих предків» — висока драма Карпат, рівних якій не з'явилося ані в радянський час, ані в епоху Незалежності.
Про «Тіні…» написано й сказано вже стільки, що будь-які слова здаються зайвими. Зараз, з огляду на всі обставини, виглядає просто неймовірним, що Сергій Параджанов зняв у глуху радянську епоху, коли навіть хрущовська умовна «відлига» вже закінчилася, настільки вільний, яскравий, нестандартний фільм.
Окрім феноменальної гри Івана Миколайчука та Лариси Кадочникової, вражає легкість, з якою Параджанов поєднує людське й природне, комедію та трагедію, смерть і любов. Недарма в міжнародному прокаті картину назвали «Дикі коні вогню». «Тіні забутих предків» — висока драма Карпат, рівних якій не з'явилося ані в радянський час, ані в епоху Незалежності.
«Жива Ватра» (2015)
Режисер Остап Костюк понад 10 років досліджував гуцульську культуру. «Жива Ватра» стала підсумком дослідження та його повнометражним дебютом.
Герої «Живої Ватри» — 82-річний Іван Бесащук, 10-річний Іванко Михайлюк та його хресний батько Василь Тонюк. Василь — суворий зосереджений чолов'яга — керує полониною Радул, єдиною з 78 полонин району, де займаються вівчарством. Бесащук ходив з отарами в гори понад 40 років, а зараз доживає віку сам у хаті й поринає у спогади. Іванко тільки засвоює початки вівчарства. Жива ватра — вогонь, добутий тертям дерева і підтримуваний упродовж чотиримісячного полонинського сезону. Обряд запалювання ватри здійснювався на Гуцульщині до середини ХХ століття. Його згадка у фільмі — радше, символ занепаду ремесла.
Режисер Остап Костюк понад 10 років досліджував гуцульську культуру. «Жива Ватра» стала підсумком дослідження та його повнометражним дебютом.
Герої «Живої Ватри» — 82-річний Іван Бесащук, 10-річний Іванко Михайлюк та його хресний батько Василь Тонюк. Василь — суворий зосереджений чолов'яга — керує полониною Радул, єдиною з 78 полонин району, де займаються вівчарством. Бесащук ходив з отарами в гори понад 40 років, а зараз доживає віку сам у хаті й поринає у спогади. Іванко тільки засвоює початки вівчарства. Жива ватра — вогонь, добутий тертям дерева і підтримуваний упродовж чотиримісячного полонинського сезону. Обряд запалювання ватри здійснювався на Гуцульщині до середини ХХ століття. Його згадка у фільмі — радше, символ занепаду ремесла.
Режисер не намагається вибудувати надто витончену драматургічну структуру — просто використовує те, що має: види Карпат, рух отар, подробиці побуту, зміну світла в кадрі, стрибки настроїв малого Іванка, балачки діда (дитяча безпосередність й стареча щирість кіногенічні за визначенням).
Згадки варта й звукова доріжка, на якій сусідять атмосферна електроніка київської композиторки Алли Загайкевич, народні співи, естрадні пісеньки під акордеон, дзвіночки отар, церковні дзвони, мекання овець, кукурікання півнів, трембіти, шум вітру. Так, Остапові вдалося здобути власну поетику з багато разів показаного матеріалу.
Згадки варта й звукова доріжка, на якій сусідять атмосферна електроніка київської композиторки Алли Загайкевич, народні співи, естрадні пісеньки під акордеон, дзвіночки отар, церковні дзвони, мекання овець, кукурікання півнів, трембіти, шум вітру. Так, Остапові вдалося здобути власну поетику з багато разів показаного матеріалу.
«Між небом і горами» (2022)
Неігровий фільм Дмитра Грешка починається в оманливо традиційній манері: група колядників у гуцульських костюмах на тлі засніжених Карпат ходить по хатах, граючи затребуваний різдвяний репертуар. Але незабаром з'ясовується, що головні герої тут — місцеві бригади «швидкої допомоги», а основний сюжет — пандемія COVID 19 у закарпатському селі Колочава. Водночас пацієнти-горяни горді й уперті: як ні в чому не бувало грають весілля, святкують Водохрещу й Великдень. Неприборкана стихійність гуцулів вступає в гострий конфлікт з раціональним началом, втілюваним працівниками «швидкої». Режисер поволі змінює інтонації, і незабаром перед нами вже повноцінний трилер, супроводжуваний звуком цимбал, які замість веселих награшів видають тривожні атональні настрої.
Але у фіналі медики висаджують деревця на весняному газоні. Цикл життя не владний зламати жоден вірус.
Неігровий фільм Дмитра Грешка починається в оманливо традиційній манері: група колядників у гуцульських костюмах на тлі засніжених Карпат ходить по хатах, граючи затребуваний різдвяний репертуар. Але незабаром з'ясовується, що головні герої тут — місцеві бригади «швидкої допомоги», а основний сюжет — пандемія COVID 19 у закарпатському селі Колочава. Водночас пацієнти-горяни горді й уперті: як ні в чому не бувало грають весілля, святкують Водохрещу й Великдень. Неприборкана стихійність гуцулів вступає в гострий конфлікт з раціональним началом, втілюваним працівниками «швидкої». Режисер поволі змінює інтонації, і незабаром перед нами вже повноцінний трилер, супроводжуваний звуком цимбал, які замість веселих награшів видають тривожні атональні настрої.
Але у фіналі медики висаджують деревця на весняному газоні. Цикл життя не владний зламати жоден вірус.
«Памфір» (Україна-Франція-Польща-Чилі, 2022)
Повнометражний ігровий дебют Дмитра Сухолиткого-Собчука «Памфір» став одним із фільмів, запрошених до участі в «Двотижневику режисерів» цьогорічного Канського кінофестивалю.
«Памфір» — історія про хорошого сім'янина, змушеного звернути з чесного шляху. Події розгортаються в Закарпатті напередодні традиційного карнавалу Красної Маланки, про яку Собчук свого часу зняв документальний фільм. Памфір повертається до своєї родини після тривалої відсутності, але намагання убезпечити своїх рідних має побічні наслідки. Коли його син влаштовує підпал в молитовному домі, — теж із суто родинних міркувань – Памфір змушений відновити зв'язок зі своїм контрабандистським минулим. Щоб відплатити за провину сина, герой затіває ризиковану авантюру, вступаючи в конфлікт з дуже небезпечними людьми.
Сухолиткий-Собчук змальовує світ Закарпаття повнокровно й колоритно, населяючи його сильними характерами. Окреме відкриття фільму — виконавець головної ролі Олександр Яцентюк, котрий грає свого героя з просто тваринною переконливістю. Карпати не прощають помилок — і саме тому в них живуть справжні титани.
«Памфір» — історія про хорошого сім'янина, змушеного звернути з чесного шляху. Події розгортаються в Закарпатті напередодні традиційного карнавалу Красної Маланки, про яку Собчук свого часу зняв документальний фільм. Памфір повертається до своєї родини після тривалої відсутності, але намагання убезпечити своїх рідних має побічні наслідки. Коли його син влаштовує підпал в молитовному домі, — теж із суто родинних міркувань – Памфір змушений відновити зв'язок зі своїм контрабандистським минулим. Щоб відплатити за провину сина, герой затіває ризиковану авантюру, вступаючи в конфлікт з дуже небезпечними людьми.
Сухолиткий-Собчук змальовує світ Закарпаття повнокровно й колоритно, населяючи його сильними характерами. Окреме відкриття фільму — виконавець головної ролі Олександр Яцентюк, котрий грає свого героя з просто тваринною переконливістю. Карпати не прощають помилок — і саме тому в них живуть справжні титани.
Підписуйтесь на наші соцмережі!
Ще більше цікавої інформації в постах та сторіс
Здійснено у межах проєкту за підтримки Відділу преси, освіти та культури Посольства США в Україні.
Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією уряду США
Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією уряду США
