Влітку 2004 року у стінах Національного художнього музею України була влаштована виставка, на якій глядачі вперше змогли побачити майже половину з близько ста відомих на сьогодні традиційних зображень українського народного героя Козака Мамая, зібраних разом. Одна із численних рецензій на виставку розпочиналася почасти кумедною, почасти показовою історією: наведемо її й ми, позаяк годі проілюструвати унікальність цієї картини більш переконливо. Кількома місяцями раніше авторці історії довелось «вигулювати» залами музею іноземного художника:
«Чемно і байдуже він вислухав мої панегірики українському авангарду, майже не зупиняючись, пробіг по залах класичного українського живопису та модерну. Я вже майже зневірилася чимось зацікавити примхливого гостя, як раптом моє національне честолюбство було винагороджене. В експозиції старовинного українського мистецтва він побачив зображення Козака Мамая. Наступні пів години я провела, вислуховуючи захоплені вигуки, сенс яких зводився до того, що «ніде, ніколи й нічого подібного…», «де можна купити якісні репродукції?» і «що можна прочитати про це?».
Що ж зображено на картині, яка так вразила людину, добре обізнану зі світовим культурним надбанням? Головне місце у ній займає постать козака-запорожця з «оселедцем» на голеній голові, одягнутого у традиційний стрій: сорочку, кунтуш, шаровари і чоботи. Дивує інше — поза, в якій він сидить, схрестивши ноги «по-східному», та бандура в руках. Щоправда існує різновид картин, що мають назву «Козак – душа правдивая»: на них бандура разом з іншими обов'язковими атрибутами — шапкою, шаблею, пістолем чи рушницею, порохівницею та штофом горілки з чаркою — розміщені обабіч, а сам козак тримає пальці рук так, ніби б'є воші. Доповнює обидві композиції кінь, прив'язаний до списа, та розлогий дуб.