Марія Галич
У МАРСі, окрім Підмогильного, Осьмачки та інших, була вона — філологиня, яка боролася з безграмотністю, вчителювала, брала активну участь у жіночому русі та творила в імпресіоністичній манері. Писала про жінку і нове буття, яке часто ставило її героїнь у межові ситуації.
Її не спішили друкувати, адже твори не рясніли класовою боротьбою. Галич жила в очікуванні арештів. Багато писала і говорила: «Оце будуть папки. Як умру, то прочитаєте».
Але їй вдалося вижити, і це — загадка. По-перше, була старшою дочкою священника, а це походження — вже присуд. По-друге, її «Друкарка» та «Моя кар'єра» були заборонені, тому вилучалися з бібліотек у 30-х роках (за іронією долі вона тоді працювала в комісії з вилучення таких книг). По-третє, Марія через батька була знайома з Петлюрою. У часи УНР допомагала йому готувати листівки та звернення до Української армії.
Наприкінці життя залишила спогади про своїх друзів: Плужника, Підмогильного, Косинку. І часто згадувала усіх за теплими бесідами з Антоненком-Давидовичем, який часом забігав на чай.