«Дві або три речі, які я знаю про неї»
Спогади кінокритика Дмитра Десятерика про режисерку Кіру Муратову
Кіра Муратова – українська режисерка румунського походження. Її фільми є культовими для знавців українського кінематографа і стабільно посідають місця у різноманітних добірках найкращих стрічок вітчизняного кіно.
Знакові роботи: «Короткі зустрічі», «Довгі проводи», «Астенічний синдром», «Настроювач».
Знакові роботи: «Короткі зустрічі», «Довгі проводи», «Астенічний синдром», «Настроювач».
ОТАК ПРОСТО
Я стою перед старовинним одеським будинком на вулиці Успенській. Це — сіра кам'яниця в модерністському стилі початку ХХ століття, з кількома меморіальними табличками на фасаді. Крізь арку видно залитий сонцем двір.
Набрати код на замку. Зайти до під'їзду, освітленого згори через скляне перекриття-ліхтар. Піднятися на останній поверх до коричневих дверей з підковою. Натиснути на дзвінок. Привітатися. Увійти до вітальні, на всі три метри до стелі завішаної картинами й колажами. Сісти за стіл. Увімкнути диктофон.
Насправді перед тим, як усе це зробити, тоді, липневого дня 2016 року, я вкляк на кілька хвилин. Про розмову було домовлено, час настав, але в останню мить мене охопила нерішучість, котра буває перед здійсненням найбільших мрій. Отак просто? Зараз зайду до квартири Кіри Муратової? Побачу, як вона живе? Візьму, нарешті, в неї перше інтерв'ю сам на сам? Пам'ятаю, навіть подзвонив подрузі в Київ, для заспокоєння.
Я стою перед старовинним одеським будинком на вулиці Успенській. Це — сіра кам'яниця в модерністському стилі початку ХХ століття, з кількома меморіальними табличками на фасаді. Крізь арку видно залитий сонцем двір.
Набрати код на замку. Зайти до під'їзду, освітленого згори через скляне перекриття-ліхтар. Піднятися на останній поверх до коричневих дверей з підковою. Натиснути на дзвінок. Привітатися. Увійти до вітальні, на всі три метри до стелі завішаної картинами й колажами. Сісти за стіл. Увімкнути диктофон.
Насправді перед тим, як усе це зробити, тоді, липневого дня 2016 року, я вкляк на кілька хвилин. Про розмову було домовлено, час настав, але в останню мить мене охопила нерішучість, котра буває перед здійсненням найбільших мрій. Отак просто? Зараз зайду до квартири Кіри Муратової? Побачу, як вона живе? Візьму, нарешті, в неї перше інтерв'ю сам на сам? Пам'ятаю, навіть подзвонив подрузі в Київ, для заспокоєння.
ПЕРФОРМАНС
З Муратовою в мене довга історія. Будучи типовим пізньорадянським інтелігентом, зіпсованим понурою метафізикою Тарковського, я її фільмів не розумів.
Але, зрештою, ударні дози світового кіно, особливо французької «нової хвилі», слава Ґодару, зробили своє. Це лежало на поверхні: Муратова не була радянською, так само як і антирадянською. Вона діяла далеко за межами цієї нав'язаної дихотомії.
Гарне уявлення про це дають не ранні роботи «Короткі зустрічі» чи «Довгі проводи», а набагато менш згадуваний фільм – «Пізнаючи білий світ».
З Муратовою в мене довга історія. Будучи типовим пізньорадянським інтелігентом, зіпсованим понурою метафізикою Тарковського, я її фільмів не розумів.
Але, зрештою, ударні дози світового кіно, особливо французької «нової хвилі», слава Ґодару, зробили своє. Це лежало на поверхні: Муратова не була радянською, так само як і антирадянською. Вона діяла далеко за межами цієї нав'язаної дихотомії.
Гарне уявлення про це дають не ранні роботи «Короткі зустрічі» чи «Довгі проводи», а набагато менш згадуваний фільм – «Пізнаючи білий світ».
Кадр із кінофільму «Пізнаючи білий світ» (1978). Режисерка – Кіра Муратова
Здавалося б, що може бути більш соцреалістичним? Протагоністка – штукатурниця, один з її кавалерів – водій вантажівки, діється на будівництві. Є й любовний трикутник, і «комсомольські весілля». Але всі герої(ні) надто живі як для тодішнього кіно. І конфлікт виникає не між хорошим і ще кращим, а між складним і ще складнішим. І в тому трикутнику другий чоловік так само зворушливий і трохи недолугий, як і його суперник. У якусь мить штукатурниці кидають робітничу прозу, зупиняють сюжет і починають примірювати сукні. Ніякої боротьби, ніяких пошкрябаних дискурсів, натомість чистий перформанс, насолода – собою, кадром, оцим перевдяганням. Дорогоцінна крихта карнавалу. Відбиток цілковито інакшої культурної матриці. Не пригадую в кіно тодішнього СРСР щось навіть близько подібне.
Кадр із кінофільму «Пізнаючи білий світ» (1978). Режисерка – Кіра Муратова
ФЛЕШБЕК
Тоді, в 2016, все виявилося легше, ніж я думав. Те інтерв'ю стало найкращим у моєму житті. Потім ми зустрічалися ще кілька разів.
ЛЕЗО
Кіра була хлібосольна. Навіть якщо ти заходив «на 5 хвилин у справах», обов'язково усаджувала за стіл і чимось пригощала.
Мала твердий декартівський розум, свою лінію тримала рівно, наче лезо. Ввічливо вислуховувала заперечення, в суперечки не втягувалася. Однак було ясно, що твоя аргументація розіб'ється об її ригоризм на друзки.
У Бога та етичний прогрес людства не вірила. Мала про злих лисих мавп тверезу й гірку думку, при цьому щиро їм співчуваючи. Може, тому в неї і виходили настільки дотепні фільми. І настільки страшні теж.
Тоді, в 2016, все виявилося легше, ніж я думав. Те інтерв'ю стало найкращим у моєму житті. Потім ми зустрічалися ще кілька разів.
ЛЕЗО
Кіра була хлібосольна. Навіть якщо ти заходив «на 5 хвилин у справах», обов'язково усаджувала за стіл і чимось пригощала.
Мала твердий декартівський розум, свою лінію тримала рівно, наче лезо. Ввічливо вислуховувала заперечення, в суперечки не втягувалася. Однак було ясно, що твоя аргументація розіб'ється об її ригоризм на друзки.
У Бога та етичний прогрес людства не вірила. Мала про злих лисих мавп тверезу й гірку думку, при цьому щиро їм співчуваючи. Може, тому в неї і виходили настільки дотепні фільми. І настільки страшні теж.
Кіра Муратова
ҐОДАР І МУРАТОВА
Не одразу, але я втямив, наскільки це близькі й звільняючі екранні практики. Ні, вона не повторювала його – бо не була ані утопісткою, ані формалісткою. Радше, дивилася на світ подібно. Гостро й саркастично.
ЛЮДИ
Герої Муратової – балакучі, нестерпні, імпульсивні, манірні, ексцентричні, претензійні, загрозливі, жалюгідні, здатні на будь-який злочин, провокують співчуття, викликають регіт.
Кадр із кінофільму «Другорядні люди» (2001). Режисерка – Кіра Муратова
Не одразу, але я втямив, наскільки це близькі й звільняючі екранні практики. Ні, вона не повторювала його – бо не була ані утопісткою, ані формалісткою. Радше, дивилася на світ подібно. Гостро й саркастично.
ЛЮДИ
Герої Муратової – балакучі, нестерпні, імпульсивні, манірні, ексцентричні, претензійні, загрозливі, жалюгідні, здатні на будь-який злочин, провокують співчуття, викликають регіт.
Кадр із кінофільму «Другорядні люди» (2001). Режисерка – Кіра Муратова
Кадр з кінофільму «Астенічний синдром» (1989). Режисерка – Кіра Муратова
БОЛЬОВИЙ ШОК
Тварини – жертви, мученики, безмовне сумління. Чи не єдине звернення прямо в камеру у всій фільмографії – через приречених собак у шкуродерні в «Астенічному синдромі».
Тварини – жертви, мученики, безмовне сумління. Чи не єдине звернення прямо в камеру у всій фільмографії – через приречених собак у шкуродерні в «Астенічному синдромі».
СЕРЕДОВИЩЕ
Улюблений прийом – промовляти кольорами й предметами.
МУЗИКА ХАРАКТЕРІВ
Діалоги час від часу виходять з-під контролю мови, розриваючи її до стану цілковитого абсурду; це навіть не Йонеско, а Гарольд Пінтер. Можна ледь розуміти, про що говорять у Муратової, але все це завжди дуже точно. Діалог – не інформація, а музика характерів.
УКРАЇНСЬКА
У своїй волелюбності, безбоязності, дотепності, інстинктивному європеїзмі Муратова – безумовно українська режисерка.
ЗАБУДЕМО
Поглинені війною та народженням нації, ми на деякий час забудемо Кіру.
ПОРА
Щоб згадати, коли прийде пора посміхатися.
P. S.
«Часом дивишся на людей на вулиці і думаєш: «Вони живуть, наче безсмертні». А як же ще їм жити? Це як у відомій притчі: людина висить над прірвою на травинці, але при цьому з насолодою смакує ягодами з сусідньої травинки. Ось це і є життя. А щойно вона цю ягоду їсти перестане — побачить безодню. Відчує, що травинка закінчується. Адже людина знає, що помре так чи інакше — як би їй добре не було сьогодні. І ця глибина є сумною і жахливою, людина прагне про неї не думати. Тому дуже багато поверхового мистецтва. І це правильно. Це жива тремка поверхня всього.
Взагалі так і треба жити. Треба жити поверхнею. Це чудово, звичайно, — зробити твір, який відведе тебе у глибину. А тоді глянути на сонечко і жити знову так, наче ти безсмертний».
Улюблений прийом – промовляти кольорами й предметами.
МУЗИКА ХАРАКТЕРІВ
Діалоги час від часу виходять з-під контролю мови, розриваючи її до стану цілковитого абсурду; це навіть не Йонеско, а Гарольд Пінтер. Можна ледь розуміти, про що говорять у Муратової, але все це завжди дуже точно. Діалог – не інформація, а музика характерів.
УКРАЇНСЬКА
У своїй волелюбності, безбоязності, дотепності, інстинктивному європеїзмі Муратова – безумовно українська режисерка.
ЗАБУДЕМО
Поглинені війною та народженням нації, ми на деякий час забудемо Кіру.
ПОРА
Щоб згадати, коли прийде пора посміхатися.
P. S.
«Часом дивишся на людей на вулиці і думаєш: «Вони живуть, наче безсмертні». А як же ще їм жити? Це як у відомій притчі: людина висить над прірвою на травинці, але при цьому з насолодою смакує ягодами з сусідньої травинки. Ось це і є життя. А щойно вона цю ягоду їсти перестане — побачить безодню. Відчує, що травинка закінчується. Адже людина знає, що помре так чи інакше — як би їй добре не було сьогодні. І ця глибина є сумною і жахливою, людина прагне про неї не думати. Тому дуже багато поверхового мистецтва. І це правильно. Це жива тремка поверхня всього.
Взагалі так і треба жити. Треба жити поверхнею. Це чудово, звичайно, — зробити твір, який відведе тебе у глибину. А тоді глянути на сонечко і жити знову так, наче ти безсмертний».
Підписуйтесь на наші соцмережі!
Ще більше цікавої інформації в постах та сторіс
Здійснено у межах проєкту за підтримки Відділу преси, освіти та культури Посольства США в Україні.
Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією уряду США
Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією уряду США
