«Культоб'єкт» — проєкт-тизер дослідження фондової збірки Українського Дому та циклу майбутніх кураторських виставок. Він продемонструє різноманітність мистецького наповнення фондів, висвітлить феномен культу забування та наголосить на важливості спільної пам'яті для повноцінного розуміння себе та історії країни.
З 2006 року важливою структурною одиницею ДП «Український дім» став сектор музейних фондів, який успадкував фондову колекцію колишнього Київського філіалу Центрального музею ім. В. І. Леніна. Крім того, за роки діяльності Українського Дому збірка доповнилася подарунковим фондом. Наразі у колекції представлені живопис, скульптура, графіка, народне декоративне мистецтво, книги, газети, листівки, документи, філателія, філокартія, фалеристика та інші об'єкти.
Фондова збірка Українського Дому — історична національна пам'ять, матеріалізована у мистецьких творах та артефактах епохи, як доказ та документ свого часу — помилок, здобутків, векторів уваги, особливого відчуття краси та сподівань, які необхідно знати, щоби розуміти з чого ми «складаємося» та хто ми є. Це пам'ять, яка потребує ревізії, дослідження, збереження та осмислення — як на професійному рівні, так і на особистісному.
У цьому проєкті ми будемо ділитися з вами фотографіями об'єктів з нашої фондової колекції та розкажемо про історію та особливості роботи музейного фонду Українського Дому. Наразі проводиться планове звірення фондів. Станом на 1 січня 2012 року фондова колекція музею складала 40 785 одиниць зберігання основного фонду та 30 586 одиниць допоміжного фонду.
Запрошуємо разом з нами відправитися у захопливі мандри історією Українського Дому як частини нашої спільної пам'яті, нашого спільного Дому.
Фондова збірка Українського Дому — історична національна пам'ять, матеріалізована у мистецьких творах та артефактах епохи, як доказ та документ свого часу — помилок, здобутків, векторів уваги, особливого відчуття краси та сподівань, які необхідно знати, щоби розуміти з чого ми «складаємося» та хто ми є. Це пам'ять, яка потребує ревізії, дослідження, збереження та осмислення — як на професійному рівні, так і на особистісному.
У цьому проєкті ми будемо ділитися з вами фотографіями об'єктів з нашої фондової колекції та розкажемо про історію та особливості роботи музейного фонду Українського Дому. Наразі проводиться планове звірення фондів. Станом на 1 січня 2012 року фондова колекція музею складала 40 785 одиниць зберігання основного фонду та 30 586 одиниць допоміжного фонду.
Запрошуємо разом з нами відправитися у захопливі мандри історією Українського Дому як частини нашої спільної пам'яті, нашого спільного Дому.
Музейні інсайди
Секрети та цікаві факти про роботу фондів Українського Дому
Фондова колекція Українського Дому — серце і душа установи.
Ми живемо у часи трансформації, руйнування старих міфів та формування нових. Одне із завдань музейних фондів — забезпечення збереження, охорони, систематизації та дослідження нашої колективної пам'яті, втіленої у предметах мистецтва та побуту. Адже музейні предмети та їх дослідження стають однією з цеглинок, які формують представлення про ту чи іншу історичну епоху, стоять на сторожі часу та схильності до забування тих чи інших подій.
Музейні предмети об'єднуються у групи зберігання за основними своїми характеристиками. На прикладі фондової колекції Українського Дому познайомимося з такими групами зберігання музейних предметів: живопис, графіка, скульптура, декоративно-ужиткове, сакральне мистецтво та іншими об'єктами. Фондова колекція почала формуватися у 30-і роки XX ст. Музейні предмети датуються XVIII—XXI століттями.
Музейні предмети об'єднуються у групи зберігання за основними своїми характеристиками. На прикладі фондової колекції Українського Дому познайомимося з такими групами зберігання музейних предметів: живопис, графіка, скульптура, декоративно-ужиткове, сакральне мистецтво та іншими об'єктами. Фондова колекція почала формуватися у 30-і роки XX ст. Музейні предмети датуються XVIII—XXI століттями.
На фото: шафи, у яких зберігаються музейні предмети та фондова документація.
Фондовий облік обов'язково розпочинається з перших днів роботи музею. Сьогодні ми звикли до електронних носіїв та спеціальних комп'ютерних програм, проте у музейній справі деякі документи ведуться рукописно в обов'язковому порядку. Такими є Книга надходжень, де реєструються усі музейні предмети постійного зберігання і присвоюється їм відповідний номер, та Інвентарні книги, в які заносяться музейні предмети за групами зберігання.
Ці книги є документами суворої звітності та великої відповідальності. До початку роботи їх необхідно прошнурувати, пронумерувати, завірити підписами та печаткою. Ведуться вони рукописно, виготовляються з високоякісного паперу та твердої палітурки обсягом не менше 100 і не більше 300 аркушів.
Заміна книг на нові відбувається у разі їх зношеності або значних пошкоджень. До нового примірника книги переносяться абсолютно всі позначки та записи про всі одиниці обліку. Знищення або порушення цілісності старих книг суворо забороняється, тобто старі книги постійно зберігаються в музеї.
Ці книги є документами суворої звітності та великої відповідальності. До початку роботи їх необхідно прошнурувати, пронумерувати, завірити підписами та печаткою. Ведуться вони рукописно, виготовляються з високоякісного паперу та твердої палітурки обсягом не менше 100 і не більше 300 аркушів.
Заміна книг на нові відбувається у разі їх зношеності або значних пошкоджень. До нового примірника книги переносяться абсолютно всі позначки та записи про всі одиниці обліку. Знищення або порушення цілісності старих книг суворо забороняється, тобто старі книги постійно зберігаються в музеї.
На фото: система з висувних касет для зберігання творів живопису.
Вона забезпечує доступність до робіт — дослідження, вивчення, догляду, та дозволяє максимально використовувати корисні площі сховища для розміщення творів на двох сторонах пересувних каркасних конструкцій.
Вона забезпечує доступність до робіт — дослідження, вивчення, догляду, та дозволяє максимально використовувати корисні площі сховища для розміщення творів на двох сторонах пересувних каркасних конструкцій.
Збереження фондової колекції — справа відповідальна і складна. Для кожної групи музейних предметів розроблені свої спеціальні вимоги та правила з їх охорони та режиму зберігання, з урахуванням матеріалів, з яких вони виготовлені, та стану предметів. Та загалом, усі ці норми зводяться до боротьби з непереможним ворогом та спрямовані на те, щоб зупинити природне старіння музейних предметів.
Наприклад, дотримання відповідного температурно-вологісного режиму є однією з найвагоміших умов належного зберігання музейних фондів. Сезонні та добові коливання цих показників — одна з розповсюджених причин старіння предметів. Інший важливий фактор — дотримання світлового режиму. Його порушення можуть викликати фотохімічні зміни, що спричиняють руйнування структури матеріалу. Окрім безпечності, працівники фондів піклуються і про компактність та зручність збереження предметів з колекцій, якими вони опікуються.
Наприклад, дотримання відповідного температурно-вологісного режиму є однією з найвагоміших умов належного зберігання музейних фондів. Сезонні та добові коливання цих показників — одна з розповсюджених причин старіння предметів. Інший важливий фактор — дотримання світлового режиму. Його порушення можуть викликати фотохімічні зміни, що спричиняють руйнування структури матеріалу. Окрім безпечності, працівники фондів піклуються і про компактність та зручність збереження предметів з колекцій, якими вони опікуються.
Для належного збереження графіки у музейних фондах використовуються металеві шафи з висувними шухлядами на напрямних із самодоводкою (драйвер), як на фото. Розміри шухляд можуть змінюватися відповідно до розмірів робіт.
Графіку можна вважати одним із найдавніших видів образотворчого мистецтва: наскельні малюнки первісної людини — це зразки графічного мистецтва. З того часу цей вид мистецтва пройшов чимало трансформацій — змінювалися матеріали, техніка і технології, та в основі залишається малюнок. Завдяки цьому графіці притаманна особлива естетична своєрідність, що відрізняє пластику її мови від живопису та народжує особливі творчі прояви.
Незакріплені малюнки м'яким олівцем, вугіллям і пастеллю зберігають тільки під склом. Малюнки олівцем та акварелі зберігають окремо в теках, горизонтально в шафах з висувними ящиками.
Письмові джерела розміщують у теках, коробах, ящиках, які утворюють одиниці зберігання. Документи в сувоях зазвичай згортають у вали та поміщають у круглі футляри.
Розробка міжнародних стандартів, правил та рекомендацій для фондів ґрунтується на багаторічному досвіді музейників, реставраторів, експозиціонерів та зберігачів фондів — усе для забезпечення збереження музейних цінностей та захисту від руйнування, псування, старіння.
Незакріплені малюнки м'яким олівцем, вугіллям і пастеллю зберігають тільки під склом. Малюнки олівцем та акварелі зберігають окремо в теках, горизонтально в шафах з висувними ящиками.
Письмові джерела розміщують у теках, коробах, ящиках, які утворюють одиниці зберігання. Документи в сувоях зазвичай згортають у вали та поміщають у круглі футляри.
Розробка міжнародних стандартів, правил та рекомендацій для фондів ґрунтується на багаторічному досвіді музейників, реставраторів, експозиціонерів та зберігачів фондів — усе для забезпечення збереження музейних цінностей та захисту від руйнування, псування, старіння.
Музейні предмети з колекції Українського Дому
Фондова колекція Українського дому сформована як зібрання поліфункціонального культурного центру. Її основою є зібрання колишнього Київського філіалу Центрального музею В. І. Леніна, колекція почала формуватися ще у 30-і роки ХХ ст.
Другою вагомою складовою є музейні предмети, що поповнили колекцію впродовж 1991-2006 років і далі.
За роки Незалежності було скомплектовано колекції: ікон, творів народного декоративного мистецтва ХVІІІ-ХХІ ст., мистецьких творів 90-х років ХХ ст., букіністичних книг з питань україніки та інших предметів, які матеріалізують настрої часу становлення незалежності України, пошуку ідентифікації національного шляху.
Другою вагомою складовою є музейні предмети, що поповнили колекцію впродовж 1991-2006 років і далі.
За роки Незалежності було скомплектовано колекції: ікон, творів народного декоративного мистецтва ХVІІІ-ХХІ ст., мистецьких творів 90-х років ХХ ст., букіністичних книг з питань україніки та інших предметів, які матеріалізують настрої часу становлення незалежності України, пошуку ідентифікації національного шляху.
Зберігач фондів — хто це?
Розповідає Аліса Горська, завідувачка сектору музейних фондів Національний центр «Український дім»:
«Бути зберігачем — це відповідальна та почесна місія. Саме зберігач наділений "винятковим! правом доступу у фондосховища та безпосередньо може доторкнутися до унікальних артефактів. Зберігач "зустрічає" кожен предмет, що потрапляє до фондової колекції музею, реєструє, фіксує, описує, досліджує, зберігає та популяризує музейні предмети. Зберігач забезпечує та контролює необхідні особливі умови зберігання для кожного музейного предмета. Організовує та проводить щорічні звірки наявності музейних предметів з фондово-обліковою документацією. Зберігачу фондів необхідно знати чинне законодавство про культуру, про музей та музейну справу, про Музейний фонд України; нормативні документи та Інструкції з питань фондово-облікової роботи; новітні дослідження, передовий досвід вітчизняних та закордонних музеїв з музейної справи. Це відповідальна, але по-справжньому цікава робота».
Розповідає Аліса Горська, завідувачка сектору музейних фондів Національний центр «Український дім»:
«Бути зберігачем — це відповідальна та почесна місія. Саме зберігач наділений "винятковим! правом доступу у фондосховища та безпосередньо може доторкнутися до унікальних артефактів. Зберігач "зустрічає" кожен предмет, що потрапляє до фондової колекції музею, реєструє, фіксує, описує, досліджує, зберігає та популяризує музейні предмети. Зберігач забезпечує та контролює необхідні особливі умови зберігання для кожного музейного предмета. Організовує та проводить щорічні звірки наявності музейних предметів з фондово-обліковою документацією. Зберігачу фондів необхідно знати чинне законодавство про культуру, про музей та музейну справу, про Музейний фонд України; нормативні документи та Інструкції з питань фондово-облікової роботи; новітні дослідження, передовий досвід вітчизняних та закордонних музеїв з музейної справи. Це відповідальна, але по-справжньому цікава робота».
У фондах Українського Дому зберігається чимало книжок і всі вони потребують особливої уваги та дотримання основних вимог до їх зберігання. Деякі з цих правил дозволять і вам піклуватися про свою домашню бібліотеку більш ретельно.
Для того, щоб папір не вигорав і не деформувався, необхідно забезпечити відсутність прямих сонячних променів і зберігати книги при температурі 18-20 градусів.
Вологість і цвіль — це потужний ворог бібліотеки. Якщо книга довгий час знаходиться у приміщенні з підвищеною вологістю, її часто вражає цвіль. Книги з плямами цвілі слід терміново ізолювати від інших книг, ретельно просушити і продезінфікувати.
Відстань… Не розміщуйте книги занадто щільно одна до одної, залишайте місце для циркуляції повітря. Крім того, щільна розстановка може провокувати розмноження мікроорганізмів. Залишайте не менше трьох сантиметрів між палітуркою і верхньою полицею.
Ще одне важливе правило: для кращого збереження книг обов'язково мийте руки перед читанням! З пісні слів не викинеш, шкірний жир, який знаходиться на ваших руках, може не тільки забруднити сторінки, але і прискорити старіння книг.
Скло на книжковій полиці. Якщо зберігати книги на полицях за склом, необхідно систематично провітрювати полиці та прибирати пил.
Читайте, бо воно того варте!
Для того, щоб папір не вигорав і не деформувався, необхідно забезпечити відсутність прямих сонячних променів і зберігати книги при температурі 18-20 градусів.
Вологість і цвіль — це потужний ворог бібліотеки. Якщо книга довгий час знаходиться у приміщенні з підвищеною вологістю, її часто вражає цвіль. Книги з плямами цвілі слід терміново ізолювати від інших книг, ретельно просушити і продезінфікувати.
Відстань… Не розміщуйте книги занадто щільно одна до одної, залишайте місце для циркуляції повітря. Крім того, щільна розстановка може провокувати розмноження мікроорганізмів. Залишайте не менше трьох сантиметрів між палітуркою і верхньою полицею.
Ще одне важливе правило: для кращого збереження книг обов'язково мийте руки перед читанням! З пісні слів не викинеш, шкірний жир, який знаходиться на ваших руках, може не тільки забруднити сторінки, але і прискорити старіння книг.
Скло на книжковій полиці. Якщо зберігати книги на полицях за склом, необхідно систематично провітрювати полиці та прибирати пил.
Читайте, бо воно того варте!
Кожна музейна установа має базу даних своєї фондової колекції. До основних завдань таких баз даних можна віднести: складання основних характеристик, систематизація за групами збереження, зберігання та оперативний пошук інформації про музейні предмети.
Оскільки бази даних, в ідеалі, повинні містити повну інформацію про музейний предмет, іноді додається певний набір додаткових полів, з урахуванням особливості характеристик предметів. Зазвичай записи баз даних включають такі поля: "Інвентарний номер", "Вид предмета", "Назва", "Автор(и)", "Датування", "Країна, місце походження", "Матеріал", "Техніка", "Розміри", "Стан", "Місце зберігання" та інше.
Такий детальний опис наявних колекцій музею дозволяє виявляти змістовні зв'язки між музейними предметами. Сучасний електронний формат бази надає можливість: поширити інформацію про музейну колекцію; ввести її у науковий обіг шляхом обміну та створення об'єднаних вузькопрофільних інформаційних ресурсів, уточнення та узагальнення інформації з іншими базами даних; залучити міжнародну спільноту до вивчення музейних предметів; започаткувати нові міжмузейні проєкти; популяризувати та покращувати імідж музею через віртуальні виставки.
Музейні бази даних допомагають формувати колекцію та сприяють її вивченню шляхом оперативного доступу до необхідної інформації.
Оскільки бази даних, в ідеалі, повинні містити повну інформацію про музейний предмет, іноді додається певний набір додаткових полів, з урахуванням особливості характеристик предметів. Зазвичай записи баз даних включають такі поля: "Інвентарний номер", "Вид предмета", "Назва", "Автор(и)", "Датування", "Країна, місце походження", "Матеріал", "Техніка", "Розміри", "Стан", "Місце зберігання" та інше.
Такий детальний опис наявних колекцій музею дозволяє виявляти змістовні зв'язки між музейними предметами. Сучасний електронний формат бази надає можливість: поширити інформацію про музейну колекцію; ввести її у науковий обіг шляхом обміну та створення об'єднаних вузькопрофільних інформаційних ресурсів, уточнення та узагальнення інформації з іншими базами даних; залучити міжнародну спільноту до вивчення музейних предметів; започаткувати нові міжмузейні проєкти; популяризувати та покращувати імідж музею через віртуальні виставки.
Музейні бази даних допомагають формувати колекцію та сприяють її вивченню шляхом оперативного доступу до необхідної інформації.
У музейних фондах Українського Дому зберігаються понад 30 тисяч газет, з них 1500 видані до 1917 року; 400 листівок, більшість яких періоду Другої світової війни, та понад 4 тисячі плакатів.
Періодичні видання — це одне з джерел для вивчення того чи іншого історичного періоду. Можливість доторкнутися до актуальних тем, настроїв, роздумів авторів та колонок історичних персон різних років. Тож, відповідно до профілю музеїв, у їх збірках часто присутні тематичні газети, журнали, плакати, листівки, бюлетені, спецвидання або вирізки з них.
Газети та журнали зберігаються у папках, на яких міститься уніфіковані дані про назву видання, рік, номери видань, кількість примірників тощо. Систематизація газетного фонду в електронному форматі за номером видання та роком дозволяє швидко знайти необхідну інформацію.
Періодичні видання — це одне з джерел для вивчення того чи іншого історичного періоду. Можливість доторкнутися до актуальних тем, настроїв, роздумів авторів та колонок історичних персон різних років. Тож, відповідно до профілю музеїв, у їх збірках часто присутні тематичні газети, журнали, плакати, листівки, бюлетені, спецвидання або вирізки з них.
Газети та журнали зберігаються у папках, на яких міститься уніфіковані дані про назву видання, рік, номери видань, кількість примірників тощо. Систематизація газетного фонду в електронному форматі за номером видання та роком дозволяє швидко знайти необхідну інформацію.
У фондах Українського Дому зберігається понад 70 000 експонатів ХVІІІ-ХХІ ст. Художні твори у свій час закуповувалися через Міністерство культури України, що свідчить про їх високий мистецький рівень. Більша частина експонатів фондової колекції Українського Дому є частиною Музейного фонду України.
До Музейного фонду України належать сукупність різних музейних колекцій, зібрань, предметів, що є національним надбанням та невід'ємною складовою історико-культурної спадщини України та охороняються законом.
Музейний фонд України складається з державної і недержавної частини. Державна частина, незалежно від сфери управління місцевих органів виконавчої влади, чи органів місцевого самоврядування, є власністю держави.
Положення про Музейний фонд України, Перелік музеїв, у яких зберігаються музейні предмети, музейні колекції, музейні зібрання та порядок їх віднесення до державної частини Музейного фонду України визначається та затверджується Кабінетом Міністрів України.
До недержавної частини належать, зокрема предмети, що є власністю релігійних організацій, громадян та об'єднань громадян.
Музейним фондом України опікується Міністерство культури і інформаційної політики України.
До Музейного фонду України належать сукупність різних музейних колекцій, зібрань, предметів, що є національним надбанням та невід'ємною складовою історико-культурної спадщини України та охороняються законом.
Музейний фонд України складається з державної і недержавної частини. Державна частина, незалежно від сфери управління місцевих органів виконавчої влади, чи органів місцевого самоврядування, є власністю держави.
Положення про Музейний фонд України, Перелік музеїв, у яких зберігаються музейні предмети, музейні колекції, музейні зібрання та порядок їх віднесення до державної частини Музейного фонду України визначається та затверджується Кабінетом Міністрів України.
До недержавної частини належать, зокрема предмети, що є власністю релігійних організацій, громадян та об'єднань громадян.
Музейним фондом України опікується Міністерство культури і інформаційної політики України.
Основа основ музею — музейні предмети. Вони формують колекцію, визначають тип, напрям дослідження та розвитку установи. Унікальні предмети можуть дати поштовх для формування окремої відповідної гілки в колекції музею.
Музейний предмет — це культурна цінність, особливі ознаки якої роблять необхідним для суспільства її збереження, вивчення та популяризацію.
Коли музейний предмет демонструють на виставках, він виступає структурною одиницею експозиції та стає власне експонатом. Експонатом може бути не тільки автентичний музейний предмет, але й відтворені копії, макети-моделі, або науково-допоміжні матеріали.
Цінність музейного предмета залежить від різних факторів та характеристик: майстерності виконання, авторства, датування та місця створення, стану збереженості тощо. Музейні предмети за своєю цінністю можна поділити на типові та унікальні. Типові — такі, що зображають типове явище і мають характерні ознаки для значного числа предметів відповідного періоду. До того ж, їх існує певна кількість, вони зустрічаються у різних колекціях світу. Унікальні предмети — частіше зустрічаються в одному екземплярі. Вони своєрідні, мають унікальну історію побутування та художній рівень виконання.
Музейний предмет — це культурна цінність, особливі ознаки якої роблять необхідним для суспільства її збереження, вивчення та популяризацію.
Коли музейний предмет демонструють на виставках, він виступає структурною одиницею експозиції та стає власне експонатом. Експонатом може бути не тільки автентичний музейний предмет, але й відтворені копії, макети-моделі, або науково-допоміжні матеріали.
Цінність музейного предмета залежить від різних факторів та характеристик: майстерності виконання, авторства, датування та місця створення, стану збереженості тощо. Музейні предмети за своєю цінністю можна поділити на типові та унікальні. Типові — такі, що зображають типове явище і мають характерні ознаки для значного числа предметів відповідного періоду. До того ж, їх існує певна кількість, вони зустрічаються у різних колекціях світу. Унікальні предмети — частіше зустрічаються в одному екземплярі. Вони своєрідні, мають унікальну історію побутування та художній рівень виконання.
Галерея
Вибрані предмети з фондової колекції Українського Дому
Михайло Кривенко
«Ранок» (Пробудження), 1987—1995 рр.
Полотно, олія, 200х200 см
«Ранок» (Пробудження) художника Михайла Кривенка — робота, яка вже була «обличчям» виставки від Українського Дому — це був проєкт до 20-річчя Незалежності України. Історичне минуле країни, ліричні пейзажі, портрети, безкрайні поля, образ українки, яка то вдивляється за обрій в очікуванні, то сміливо дивиться вперед, у своє майбутнє — сюжети, до яких художник постійно повертався у своїй творчості.
Михайло Кривенко, закінчивши Київський художній інститут, жив та працював у Києві. Народний художник України. Роботи митця зберігаються у музейних та приватних колекціях, більшість робіт знаходиться у Національному художньому музеї України.
«Ранок» (Пробудження), 1987—1995 рр.
Полотно, олія, 200х200 см
«Ранок» (Пробудження) художника Михайла Кривенка — робота, яка вже була «обличчям» виставки від Українського Дому — це був проєкт до 20-річчя Незалежності України. Історичне минуле країни, ліричні пейзажі, портрети, безкрайні поля, образ українки, яка то вдивляється за обрій в очікуванні, то сміливо дивиться вперед, у своє майбутнє — сюжети, до яких художник постійно повертався у своїй творчості.
Михайло Кривенко, закінчивши Київський художній інститут, жив та працював у Києві. Народний художник України. Роботи митця зберігаються у музейних та приватних колекціях, більшість робіт знаходиться у Національному художньому музеї України.
Омеляленко Василь Онуфрієвич
«Баран» 1995 р.
Глина, гончарний круг, теракота, 29,5х56,5х55,5 см
Закуплено Українським Домом
Опішнянська кераміка — одна з найвідоміших в Україні, виробляється в однойменному селі на Полтавщині. Тут вдалося зберегти традицію — вона передається майстрами учням, вона жива та трансформується. Проте впізнаванні, «фірмові» ознаки лишаються незмінними: зооморфні декоративно-ужиткові вироби та скульптура, рослинний розпис на тарілках, глечиках або куманцях. Останні завжди робили славу майстрам з Опішні. Куманець навіть на гербі селища, а на відомому місцевому заводі «Художній керамік» на свої вироби ставили штамп у вигляді куманця.
Та чудернацькі опішнянські звірі — це щось особливе. Великий внесок у розвиток цієї традиції привніс заслужений майстер народної творчості України Василь Омеляненко. Все його життя із самого дитинства пов'язане з глиною. Роботи художника були представлені на виставках у Бельгії, Японії, США, Китаї, Канаді та інших країнах світу, а також знаходяться в музейних та приватних збірках. У 1999 році став лауреатом Шевченківської премії.
Понад тридцять років Василь Омеляненко працював на заводі «Художній керамік» з іншими талановитими та видатними народними художниками. Окрім виробничих нормативів, майстри працювали у творчій майстерні над своїми авторськими виробами. Тут Омеляненко відточував свою техніку, бачення та глибоке розуміння матеріалу, його можливостей, пластики. Зараз, на пенсії, художник звісно продовжує працювати з глиною, роздмухуючи в ній іскру життя.
«Баран» 1995 р.
Глина, гончарний круг, теракота, 29,5х56,5х55,5 см
Закуплено Українським Домом
Опішнянська кераміка — одна з найвідоміших в Україні, виробляється в однойменному селі на Полтавщині. Тут вдалося зберегти традицію — вона передається майстрами учням, вона жива та трансформується. Проте впізнаванні, «фірмові» ознаки лишаються незмінними: зооморфні декоративно-ужиткові вироби та скульптура, рослинний розпис на тарілках, глечиках або куманцях. Останні завжди робили славу майстрам з Опішні. Куманець навіть на гербі селища, а на відомому місцевому заводі «Художній керамік» на свої вироби ставили штамп у вигляді куманця.
Та чудернацькі опішнянські звірі — це щось особливе. Великий внесок у розвиток цієї традиції привніс заслужений майстер народної творчості України Василь Омеляненко. Все його життя із самого дитинства пов'язане з глиною. Роботи художника були представлені на виставках у Бельгії, Японії, США, Китаї, Канаді та інших країнах світу, а також знаходяться в музейних та приватних збірках. У 1999 році став лауреатом Шевченківської премії.
Понад тридцять років Василь Омеляненко працював на заводі «Художній керамік» з іншими талановитими та видатними народними художниками. Окрім виробничих нормативів, майстри працювали у творчій майстерні над своїми авторськими виробами. Тут Омеляненко відточував свою техніку, бачення та глибоке розуміння матеріалу, його можливостей, пластики. Зараз, на пенсії, художник звісно продовжує працювати з глиною, роздмухуючи в ній іскру життя.
Шостак Давид Зельманович
«Портрет Т.Г. Шевченка», 1995 р.
Полотно, олія, 98х118 см
Закуплено Українським Домом в автора
Все йде, все минає — і краю немає.
Куди ж воно ділось? відкіля взялось?
І дурень, і мудрий нічого не знає.
(Т.Г. Шевченко «Гайдамаки», 1841 р.)
Молодий юнак або мудрий старець — найрозповсюдженіші образи Тараса Шевченка. Таким він закарбувався у пам'яті багатьох ще зі школи. А тут: елегантний чоловік у світлому костюмі, який дивиться з полотна замисленим про щось далеке поглядом — доволі нетиповий Шевченко від заслуженого художника УРСР Давида Шостака, якого називають майстром портретів. Крім того, Шостак — автор робіт у жанрах пейзаж, натюрморт та робіт з типовими сюжетами для соцреалістичного мистецтва.
Давидом Шостаком були написані образи таких відомих українських діячів культури: художника Михайла Дерегуса, скульпторки Галини Кальченко, режисера Олександра Довженка, поета Миколи Бажана та інших.
Давид Шостак жив та працював у Києві, навчався у Київському художньому інституті. Роботи автора зберігаються у музейних та приватних колекціях України та за кордоном.
«Портрет Т.Г. Шевченка», 1995 р.
Полотно, олія, 98х118 см
Закуплено Українським Домом в автора
Все йде, все минає — і краю немає.
Куди ж воно ділось? відкіля взялось?
І дурень, і мудрий нічого не знає.
(Т.Г. Шевченко «Гайдамаки», 1841 р.)
Молодий юнак або мудрий старець — найрозповсюдженіші образи Тараса Шевченка. Таким він закарбувався у пам'яті багатьох ще зі школи. А тут: елегантний чоловік у світлому костюмі, який дивиться з полотна замисленим про щось далеке поглядом — доволі нетиповий Шевченко від заслуженого художника УРСР Давида Шостака, якого називають майстром портретів. Крім того, Шостак — автор робіт у жанрах пейзаж, натюрморт та робіт з типовими сюжетами для соцреалістичного мистецтва.
Давидом Шостаком були написані образи таких відомих українських діячів культури: художника Михайла Дерегуса, скульпторки Галини Кальченко, режисера Олександра Довженка, поета Миколи Бажана та інших.
Давид Шостак жив та працював у Києві, навчався у Київському художньому інституті. Роботи автора зберігаються у музейних та приватних колекціях України та за кордоном.
Яблонська Тетяна Нилівна
«Стара клуня», 1990 рік.
Полотно, олія, 64х57 см
Передано дирекцією художніх виставок України згідно з рішенням Міністерства культури України
Тетяна Яблонська була художницею, яка усе своє життя невтомно та глибинно займалася живописом — опановувала арсенал його можливостей, намагалася досягти точності та тонкості передачі життя через малярство, при цьому не перетворивши його на «плакат» ідеологічно затвердженої радянської пропаганди. Своєю роботою Яблонська стверджувала радість, наповненість та красу буття.
Бувши активною, діяльною особистістю вона намагалася бути вірною собі та своїм переконанням. У творчому житті Яблонської були різні віхи — і певної конфронтації, і солідаризації у поглядах з радянською владою, та усі її професійні та особисті висловлювання відштовхувалися в першу чергу від власних творчих пошуків. Яблонська була людиною відданою своїй справі, людиною мистецтва.
Художниця закінчила Київський художній інститут, а потім продовжила в ньому викладати — більшість життя Яблонської пов'язане із Києвом. У неї було багато учнів, нині відомих українських художників, які із вдячністю та теплом згадують Тетяну Нилівну, як людину, що зіграла важливу роль у їх професійному становленні.
Її професійний творчий шлях був стрімким та бурхливим. Є художники навколо імені яких народжуються легенди, а самі вони частково стають міфом — героїчним та поетичним. Це твердження справедливе і щодо Яблонської. Її твори сьогодні зберігаються у музейних та приватних колекціях України та світу.
Тетяна Яблонська — професор, академік Академії мистецтв України, лауреат Державних премій СРСР, лауреат Шевченківської премії, має звання Героя України та Почесного громадянина Києва.
«Стара клуня», 1990 рік.
Полотно, олія, 64х57 см
Передано дирекцією художніх виставок України згідно з рішенням Міністерства культури України
Тетяна Яблонська була художницею, яка усе своє життя невтомно та глибинно займалася живописом — опановувала арсенал його можливостей, намагалася досягти точності та тонкості передачі життя через малярство, при цьому не перетворивши його на «плакат» ідеологічно затвердженої радянської пропаганди. Своєю роботою Яблонська стверджувала радість, наповненість та красу буття.
Бувши активною, діяльною особистістю вона намагалася бути вірною собі та своїм переконанням. У творчому житті Яблонської були різні віхи — і певної конфронтації, і солідаризації у поглядах з радянською владою, та усі її професійні та особисті висловлювання відштовхувалися в першу чергу від власних творчих пошуків. Яблонська була людиною відданою своїй справі, людиною мистецтва.
Художниця закінчила Київський художній інститут, а потім продовжила в ньому викладати — більшість життя Яблонської пов'язане із Києвом. У неї було багато учнів, нині відомих українських художників, які із вдячністю та теплом згадують Тетяну Нилівну, як людину, що зіграла важливу роль у їх професійному становленні.
Її професійний творчий шлях був стрімким та бурхливим. Є художники навколо імені яких народжуються легенди, а самі вони частково стають міфом — героїчним та поетичним. Це твердження справедливе і щодо Яблонської. Її твори сьогодні зберігаються у музейних та приватних колекціях України та світу.
Тетяна Яблонська — професор, академік Академії мистецтв України, лауреат Державних премій СРСР, лауреат Шевченківської премії, має звання Героя України та Почесного громадянина Києва.
Роботи з альбому естампів київських художників-графіків «Київ древній, молодий».
Бабкова Олександра Андріївна
«Річний вокзал». Літогравюра, папір, 30х35 см
Малинка Віктор Олександрович
«Московський міст». Літогравюра, папір, 30х35 см
Адамович Роман Сергійович
«Площа Б. Хмельницького». Літогравюра, папір, 30х35 см
Ділимося з вами видами міста початку 80-х років, яким його побачили та зобразили київські художники-графіки Олександра Бабкова, Віктор Малинка, Роман Адамович — роботами з альбому естампів «Київ древній, молодий», колекції Українського Дому.
Розглядати відтиски інших часів — справа захоплива: автобусна зупинка біля Софійського собору, активно працюючий річковий вокзал, панорама Києва з висоти птичого польоту — місто постійно змінюється, для його мешканців це привід і для ностальгічних спогадів, і для радості, і для активних дій.
«Мистецька хроніка» життя робить наше розуміння часу повнішим, дозволяє прослідити не тільки зміни фактичних та метафізичних ландшафтів, а і задач, які ставились ідеологічною системою перед художником та власних творчих, які вирішували митці.
Київська графічна школа спирається на глибокі традиції професії, тож навіть у часи ізольованості від практик світового мистецтва та регламентованості виключної реалістичності образотворчого мистецтва, багатьма художниками створювалися прекрасні твори. Крім того, митці-графіки усіляко шукали шляхи для втілення свого творчого потенціалу: хтось пов'язував свій шлях зі сценографією, хтось з анімацією чи книжковою справою, де на той час було більше свободи для втілення оригінальних ідей, самовираження, можливості реалізуватися як художник.
Бабкова Олександра Андріївна
«Річний вокзал». Літогравюра, папір, 30х35 см
Малинка Віктор Олександрович
«Московський міст». Літогравюра, папір, 30х35 см
Адамович Роман Сергійович
«Площа Б. Хмельницького». Літогравюра, папір, 30х35 см
Ділимося з вами видами міста початку 80-х років, яким його побачили та зобразили київські художники-графіки Олександра Бабкова, Віктор Малинка, Роман Адамович — роботами з альбому естампів «Київ древній, молодий», колекції Українського Дому.
Розглядати відтиски інших часів — справа захоплива: автобусна зупинка біля Софійського собору, активно працюючий річковий вокзал, панорама Києва з висоти птичого польоту — місто постійно змінюється, для його мешканців це привід і для ностальгічних спогадів, і для радості, і для активних дій.
«Мистецька хроніка» життя робить наше розуміння часу повнішим, дозволяє прослідити не тільки зміни фактичних та метафізичних ландшафтів, а і задач, які ставились ідеологічною системою перед художником та власних творчих, які вирішували митці.
Київська графічна школа спирається на глибокі традиції професії, тож навіть у часи ізольованості від практик світового мистецтва та регламентованості виключної реалістичності образотворчого мистецтва, багатьма художниками створювалися прекрасні твори. Крім того, митці-графіки усіляко шукали шляхи для втілення свого творчого потенціалу: хтось пов'язував свій шлях зі сценографією, хтось з анімацією чи книжковою справою, де на той час було більше свободи для втілення оригінальних ідей, самовираження, можливості реалізуватися як художник.
Ромас Яків Дорофійович
«Будівництво Куйбишевської ГЕС» (Ранок будівництва). Полотно, олія, 150х127 см
«Утро». Полотно, олія, 150х127 см
Отримано з Центрального музею Леніна у 1962 році
Мистецтво відображає життя. Індустріальні пейзажі були типовою темою для радянського живопису, як програмне оспівування побудови «нового кращого світу»: розвитку нових технологій, промисловості, нормативних досягнень, і як справжній захват митців від співпричетності до чогось більшого — бо світ дійсно кардинально змінювався на очах.
Повітря і світло… На цих двох полотнах «Будівництво Куйбишевської ГЕС» (Ранок будівництва) та «Ранок» ми бачимо втілений художником Яковом Ромасом ліричний образ індустріального гіганта та тихий захват від величі та урочистості прогресу. В одному випадку художник чіпко вглядається в остов споруди, а в іншому — це лише далекий силует, який занурюється у щільну вранішню димку та пару від води, втрачає чіткість образу та тоне у блакитно-голубих кольорах. Усе це виглядає невинно та подекуди чаруюче, допоки не згадуєш, що у цій романтичній димці також тонуть людські надзусилля, використання праці в'язнів ГУЛАГу, ідеї підкорення природи за будь-яку ціну, які панували тоді у суспільстві. З якої ж позиції дивитися на твір художника нам, глядачам? Пам'ятаючи усі ці ввідні, зараз ми маємо можливість робити цей вибір вільно. Та головне — пам'ятати, адже ця свобода спокуслива.
«Будівництво Куйбишевської ГЕС» (Ранок будівництва). Полотно, олія, 150х127 см
«Утро». Полотно, олія, 150х127 см
Отримано з Центрального музею Леніна у 1962 році
Мистецтво відображає життя. Індустріальні пейзажі були типовою темою для радянського живопису, як програмне оспівування побудови «нового кращого світу»: розвитку нових технологій, промисловості, нормативних досягнень, і як справжній захват митців від співпричетності до чогось більшого — бо світ дійсно кардинально змінювався на очах.
Повітря і світло… На цих двох полотнах «Будівництво Куйбишевської ГЕС» (Ранок будівництва) та «Ранок» ми бачимо втілений художником Яковом Ромасом ліричний образ індустріального гіганта та тихий захват від величі та урочистості прогресу. В одному випадку художник чіпко вглядається в остов споруди, а в іншому — це лише далекий силует, який занурюється у щільну вранішню димку та пару від води, втрачає чіткість образу та тоне у блакитно-голубих кольорах. Усе це виглядає невинно та подекуди чаруюче, допоки не згадуєш, що у цій романтичній димці також тонуть людські надзусилля, використання праці в'язнів ГУЛАГу, ідеї підкорення природи за будь-яку ціну, які панували тоді у суспільстві. З якої ж позиції дивитися на твір художника нам, глядачам? Пам'ятаючи усі ці ввідні, зараз ми маємо можливість робити цей вибір вільно. Та головне — пам'ятати, адже ця свобода спокуслива.
Анна Миронова
«Мости І», «Мости ІІ», «Мости ІІІ»
2005, офорт, відкриті травлення, 60,0х95,0 см
«Мости» художниці Anna Mironova з фондової збірки Українського Дому:
«Роботи потрапили в колекцію після першої міжнародної виставки-ярмарку «Арт — Київ 2006», яка відбувалася в Українському Домі. Я тоді представляла багато друкованої графіки, були і ці естампи. Вони увійшли у великий каталог до цієї виставки.
«Мости» я зробила під час навчання в Академії, це офорти. Було завдання зробити триптих. Але у мене вийшла набагато складніша робота, а ніж триптих, бо одна з робіт — це диптих, дві інші — поліптихи, а все разом складалося в триптих.
В цій роботі зображені мости Києва. Я тоді жила на лівому березі. Кожного дня по декілька разів їздила через Дніпро. Особливо вражав вигляд мостів під час туману. Ледь проступаючі силуети. Так з'явились ці роботи. І хоча за станом вони зовсім інші, надихнули саме ранкові тумани. Мости і тумани.
Пам'ятаю як збирала матеріал для цих робіт. Було дуже холодно і багато снігу. Я обійшла тоді всі мости, провалювалась в сніг, малювала і фотографувала, змерзла і була дуже вражена конструкціями. Мабуть, уперше тоді я була так близько біля мостів. Зблизу зовсім інше сприйняття, ніж здалека».
«Мости І», «Мости ІІ», «Мости ІІІ»
2005, офорт, відкриті травлення, 60,0х95,0 см
«Мости» художниці Anna Mironova з фондової збірки Українського Дому:
«Роботи потрапили в колекцію після першої міжнародної виставки-ярмарку «Арт — Київ 2006», яка відбувалася в Українському Домі. Я тоді представляла багато друкованої графіки, були і ці естампи. Вони увійшли у великий каталог до цієї виставки.
«Мости» я зробила під час навчання в Академії, це офорти. Було завдання зробити триптих. Але у мене вийшла набагато складніша робота, а ніж триптих, бо одна з робіт — це диптих, дві інші — поліптихи, а все разом складалося в триптих.
В цій роботі зображені мости Києва. Я тоді жила на лівому березі. Кожного дня по декілька разів їздила через Дніпро. Особливо вражав вигляд мостів під час туману. Ледь проступаючі силуети. Так з'явились ці роботи. І хоча за станом вони зовсім інші, надихнули саме ранкові тумани. Мости і тумани.
Пам'ятаю як збирала матеріал для цих робіт. Було дуже холодно і багато снігу. Я обійшла тоді всі мости, провалювалась в сніг, малювала і фотографувала, змерзла і була дуже вражена конструкціями. Мабуть, уперше тоді я була так близько біля мостів. Зблизу зовсім інше сприйняття, ніж здалека».
Митяєва Лідія Мефодіївна
Композиція з 4-х ваз «Мир»
Кришталь, рубін. Матове гравірування
Передано Міністерством культури України
Композиція з 4-х ваз «Мир» авторства народної художниці України Лідії Митяєвої. Її професійний та творчий шлях був пов'язаний з Київським заводом художнього скла — тут відбулося її становлення як художниці. Все життя вона сміливо працювала зі склом, досягнувши надзвичайно тонкого відчуття матеріалу. Художниця створювала не просто функціональні, а й вишукані та естетські вироби зі скла.
Лідія Мефодіївна відзначається дослідниками теми як одна з тих завзятих митців, які своєю натхненною глибоко осмисленою мистецькою працею сформували київську школу художнього скла. Вона постійно розширювали свій арсенал художніх технік, майстерно опанувала гравіювання, створюючи чуттєві композиції з оригінальними сюжетами, талановито балансуючи між формою та змістом.
Роботи Лідії Митяєвої зберігаються у багатьох музеях України та в приватних колекціях.
Композиція з 4-х ваз «Мир»
Кришталь, рубін. Матове гравірування
Передано Міністерством культури України
Композиція з 4-х ваз «Мир» авторства народної художниці України Лідії Митяєвої. Її професійний та творчий шлях був пов'язаний з Київським заводом художнього скла — тут відбулося її становлення як художниці. Все життя вона сміливо працювала зі склом, досягнувши надзвичайно тонкого відчуття матеріалу. Художниця створювала не просто функціональні, а й вишукані та естетські вироби зі скла.
Лідія Мефодіївна відзначається дослідниками теми як одна з тих завзятих митців, які своєю натхненною глибоко осмисленою мистецькою працею сформували київську школу художнього скла. Вона постійно розширювали свій арсенал художніх технік, майстерно опанувала гравіювання, створюючи чуттєві композиції з оригінальними сюжетами, талановито балансуючи між формою та змістом.
Роботи Лідії Митяєвої зберігаються у багатьох музеях України та в приватних колекціях.
Годинник кишеньковий швейцарської фірми «DOXA»
Метал, литво, карбування, гравірування
Висота — 8,5; діаметр — 7
Початок XX ст.
Переданий Державним митним комітетом України
У фондовій колекції Українського Дому окрім творів мистецтва зберігаються й інші музейні предмети, серед яких: марки, значки, макети, листівки, газети та інші об'єкти.
На фото — кишеньковий годинник швейцарської фірми «Doxa» з фондової збірки Українського Дому. Виготовлення годинників — це поєднання майстерності, надвисокої точності виконання та, в окремих випадках, мистецтва.
«Doxa» з грецької перекладається як «успіх» — усе так і сталося. Компанія Georges Ducommun, Fabriques Doxa була заснована 21-річним майстром часової справи Джорджем Дюкомменом у 1889 році у Швейцарії. Doxa виготовляла звичайні та колекційні годинники, а також годинникові прилади для автомобільної та авіаційної промисловості. Використовуючи цей унікальний досвід, поступово було створено й відомий фірмовий калібр із запасом ходу у 8 днів — Doxa 8-Days.
Годинникова кампанія Doxa брала участь у міжнародних виставках, отримуючи впізнаваність та завойовуючи популярність у Європі, наразі бренд нараховує історію у 131 рік. Кишеньковий годинник з фотографії було вироблено на початку XX ст.
Метал, литво, карбування, гравірування
Висота — 8,5; діаметр — 7
Початок XX ст.
Переданий Державним митним комітетом України
У фондовій колекції Українського Дому окрім творів мистецтва зберігаються й інші музейні предмети, серед яких: марки, значки, макети, листівки, газети та інші об'єкти.
На фото — кишеньковий годинник швейцарської фірми «Doxa» з фондової збірки Українського Дому. Виготовлення годинників — це поєднання майстерності, надвисокої точності виконання та, в окремих випадках, мистецтва.
«Doxa» з грецької перекладається як «успіх» — усе так і сталося. Компанія Georges Ducommun, Fabriques Doxa була заснована 21-річним майстром часової справи Джорджем Дюкомменом у 1889 році у Швейцарії. Doxa виготовляла звичайні та колекційні годинники, а також годинникові прилади для автомобільної та авіаційної промисловості. Використовуючи цей унікальний досвід, поступово було створено й відомий фірмовий калібр із запасом ходу у 8 днів — Doxa 8-Days.
Годинникова кампанія Doxa брала участь у міжнародних виставках, отримуючи впізнаваність та завойовуючи популярність у Європі, наразі бренд нараховує історію у 131 рік. Кишеньковий годинник з фотографії було вироблено на початку XX ст.
Роман Романишин
«Зарубка на пам'ять»
1994 рік
Дерево, мармур, 33х77, 5х10 см
«Зарубка на пам'ять» — скульптура з кінетичним елементом художника Романа Романишина, яка ніби запрошує глядача стати її співучасником, створити імпульс, який перетворить статичний об'єкт на рухомий та повною мірою реалізує момент зустрічі глядача та об'єкта мистецтва, закладеного художником. Що ж це: виклик для глядача, можливість змінити свою роль зі споглядання до дії, повна довіра від художника відвідувачу чи ін'єкція мистецтвом? Можливо, пошук відповіді на ці питання рівноцінно важливий, як і сама відповідь…
Роботи Романа Романишина завжди сповнені філософських роздумів, символізму, світлої глибини. «Зарубка на пам'ять» створена художником на початку 90-х, тоді він більш явно використовував сюжети та стилістичні ознаки притаманні сакральному мистецтву.
Художник Роман Романишин майстерний графік, що знаходить відбиток і в пластиці його скульптурних робіт, активно займається живописом, працює у техніці левкасу.
Роботи художника зберігаються у приватних та музейних колекціях України та за кордоном.
«Зарубка на пам'ять»
1994 рік
Дерево, мармур, 33х77, 5х10 см
«Зарубка на пам'ять» — скульптура з кінетичним елементом художника Романа Романишина, яка ніби запрошує глядача стати її співучасником, створити імпульс, який перетворить статичний об'єкт на рухомий та повною мірою реалізує момент зустрічі глядача та об'єкта мистецтва, закладеного художником. Що ж це: виклик для глядача, можливість змінити свою роль зі споглядання до дії, повна довіра від художника відвідувачу чи ін'єкція мистецтвом? Можливо, пошук відповіді на ці питання рівноцінно важливий, як і сама відповідь…
Роботи Романа Романишина завжди сповнені філософських роздумів, символізму, світлої глибини. «Зарубка на пам'ять» створена художником на початку 90-х, тоді він більш явно використовував сюжети та стилістичні ознаки притаманні сакральному мистецтву.
Художник Роман Романишин майстерний графік, що знаходить відбиток і в пластиці його скульптурних робіт, активно займається живописом, працює у техніці левкасу.
Роботи художника зберігаються у приватних та музейних колекціях України та за кордоном.
Георгій Чернявський
«Львів. Оперний театр». Пастель, 22х29 см
«Київ. Вулиця Кудрявська,10». Пастель, 50х40 см
«Одеса. Дім на Холодній Балці». Полотно, олія, 50х70 см
Отримано від Дирекції художніх виставок України (1977 р.)
Художник Георгій Чернявський багато подорожував: Львів, Одеса, Севастополь, Дніпро — шукав цікаві сюжети та ракурси, влучні виражальні засоби, щоб передати ритм та дух міста. У своїх творчих мандрівках він вбирав атмосферу, осмислював та набирався вражень, працював в дорозі, робив етюди та експериментував із техніками, щоб відтворити глибину, мінливість та красу навколишнього пейзажу.
Чернявський писав переважно ліричні міські та індустріальні пейзажі. Працював олійними фарбами, пастеллю, аквареллю.
Крім того, Чернявський викладав, працюючи директором Дніпропетровського художнього училища та, згодом, доцентом Київського художнього інституту — виховав цілу плеяду учнів.
У колекції Українського Дому зберігається близько 80 творів митця, невелика частка зі створеного художником.
«Львів. Оперний театр». Пастель, 22х29 см
«Київ. Вулиця Кудрявська,10». Пастель, 50х40 см
«Одеса. Дім на Холодній Балці». Полотно, олія, 50х70 см
Отримано від Дирекції художніх виставок України (1977 р.)
Художник Георгій Чернявський багато подорожував: Львів, Одеса, Севастополь, Дніпро — шукав цікаві сюжети та ракурси, влучні виражальні засоби, щоб передати ритм та дух міста. У своїх творчих мандрівках він вбирав атмосферу, осмислював та набирався вражень, працював в дорозі, робив етюди та експериментував із техніками, щоб відтворити глибину, мінливість та красу навколишнього пейзажу.
Чернявський писав переважно ліричні міські та індустріальні пейзажі. Працював олійними фарбами, пастеллю, аквареллю.
Крім того, Чернявський викладав, працюючи директором Дніпропетровського художнього училища та, згодом, доцентом Київського художнього інституту — виховав цілу плеяду учнів.
У колекції Українського Дому зберігається близько 80 творів митця, невелика частка зі створеного художником.
Тарас Ковач
«Я — човен». Офорт, 890х590мм
2006 рік
Офорт «Я — човен» художника Тараса Ковача став експонатом фондів Українського Дому у 2006 році, після проведення першого ART KYIV. З цією роботою (та рядом інших — «Смугастий», «Метушня», які можна побачити у каталозі виставки-ярмарки) художник брав участь у спеціальному проєкті «Чебикін і школа», який представляв роботи студентів графіків НАОМА у межах ART KYIV.
«Я — човен» — дипломна бакалаврська робота Тараса Ковача, який у своїй художній практиці звертається до тем трансформацій та меж тонких перетинів внутрішнього та зовнішнього просторів, працює з буденністю через образи типових знелюднілих урбаністичних пейзажів.
Ковач — майстерний графік, який зі студентських років підходив надзвичайно глибоко, осмислено до сучасних задач, які постають перед художником, який працює у техніці офорта. Наразі, Тарас Ковач вже сам є викладачем кафедри графіки НАОМА та активним ініціатором збереження та розвитку майстерень на Сошенка, 33. Завдяки його зусиллям та однодумців, у просторі «Сошенко 33» стали проходити виставки, резиденції, дискусії, воркшопи, ініціатива «Сошенко 33» була представлена під час Київської бієнале (2015 р.) та documenta 14 (2017 р.).
«Я — човен». Офорт, 890х590мм
2006 рік
Офорт «Я — човен» художника Тараса Ковача став експонатом фондів Українського Дому у 2006 році, після проведення першого ART KYIV. З цією роботою (та рядом інших — «Смугастий», «Метушня», які можна побачити у каталозі виставки-ярмарки) художник брав участь у спеціальному проєкті «Чебикін і школа», який представляв роботи студентів графіків НАОМА у межах ART KYIV.
«Я — човен» — дипломна бакалаврська робота Тараса Ковача, який у своїй художній практиці звертається до тем трансформацій та меж тонких перетинів внутрішнього та зовнішнього просторів, працює з буденністю через образи типових знелюднілих урбаністичних пейзажів.
Ковач — майстерний графік, який зі студентських років підходив надзвичайно глибоко, осмислено до сучасних задач, які постають перед художником, який працює у техніці офорта. Наразі, Тарас Ковач вже сам є викладачем кафедри графіки НАОМА та активним ініціатором збереження та розвитку майстерень на Сошенка, 33. Завдяки його зусиллям та однодумців, у просторі «Сошенко 33» стали проходити виставки, резиденції, дискусії, воркшопи, ініціатива «Сошенко 33» була представлена під час Київської бієнале (2015 р.) та documenta 14 (2017 р.).
Ключ
Символічний ключ від нової будівлі Київського філіалу Центрального музею В. І. Леніна
Дата надходження: 21 квітня 1982 року
Довжина — 39 см
Цей символічний ключ — артефакт минулих днів, який містить історичну пам'ять про будівлю Українського Дому.
Її урочисте відкриття як тодішнього філіалу Музею Леніна відбулося після 4 років будівництва у квітні 1982 року. Музей проіснував фактично до 1993 року, після чого експозицію присвячену вождю було демонтовано. Почалася нова історія установи — історія Українського Дому. Детальніше можна почитати за посиланням: http://icc-kiev.gov.ua/history
Ключ є одним з музейних предметів та зберігається у фондах Українського Дому.
Символічний ключ від нової будівлі Київського філіалу Центрального музею В. І. Леніна
Дата надходження: 21 квітня 1982 року
Довжина — 39 см
Цей символічний ключ — артефакт минулих днів, який містить історичну пам'ять про будівлю Українського Дому.
Її урочисте відкриття як тодішнього філіалу Музею Леніна відбулося після 4 років будівництва у квітні 1982 року. Музей проіснував фактично до 1993 року, після чого експозицію присвячену вождю було демонтовано. Почалася нова історія установи — історія Українського Дому. Детальніше можна почитати за посиланням: http://icc-kiev.gov.ua/history
Ключ є одним з музейних предметів та зберігається у фондах Українського Дому.
Китайська художниця Мао-Мао поєднувала у своєму мистецтві майстерність класичних каліграфії, живопису Гохуа та новітніх віянь. У 90-х вона жила та працювала в Києві, товаришувала з українськими художниками, брала участь у спільних мистецьких проєктах, викладала китайську мову в Київському університеті ім. Т.Г. Шевченка, була професором на кафедрі тюркських мов, та викладала каліграфію в Художній академії.
Народилася художниця Мао-Мао в сім'ї нащадних каліграфів, що певною мірою обумовлювало і її подальший життєвий шлях. З ранніх років вона почала посягати глибинну філософію та особливості техніки каліграфії. Щоб досягти абсолютної точності художнього висловлювання, відповідно до традиції, майстер мав зберігати свій внутрішній душевний простір в чистоті та тиші. Життя в родині було підпорядковане саме цим принципам служіння мистецтву.
При народженні художниця Мао-Мао отримала ім'я Су Цун, яке було передбачене для неї в древній родовій книзі. Та після закінчення університетських курсів каліграфії художниця отримала від учителя каліграфії своє нове ім'я — Мао-Мао, що означає «вічна дитина». За традицією таке власне ім'я має свідчити про те, що людина досягла високого рівня майстерності в традиційному мистецтві та показувати характер митця.
(За матеріалами газети «День» за 6 березня 1998 р.)
Народилася художниця Мао-Мао в сім'ї нащадних каліграфів, що певною мірою обумовлювало і її подальший життєвий шлях. З ранніх років вона почала посягати глибинну філософію та особливості техніки каліграфії. Щоб досягти абсолютної точності художнього висловлювання, відповідно до традиції, майстер мав зберігати свій внутрішній душевний простір в чистоті та тиші. Життя в родині було підпорядковане саме цим принципам служіння мистецтву.
При народженні художниця Мао-Мао отримала ім'я Су Цун, яке було передбачене для неї в древній родовій книзі. Та після закінчення університетських курсів каліграфії художниця отримала від учителя каліграфії своє нове ім'я — Мао-Мао, що означає «вічна дитина». За традицією таке власне ім'я має свідчити про те, що людина досягла високого рівня майстерності в традиційному мистецтві та показувати характер митця.
(За матеріалами газети «День» за 6 березня 1998 р.)
Мао-Мао
«Дума о далекой осени»
1996 р., м. Київ, рисовий папір, туш, 70х40 см
З фондової збірки Українського Дому
«Дума о далекой осени»
1996 р., м. Київ, рисовий папір, туш, 70х40 см
З фондової збірки Українського Дому
Мао-Мао
«Чем ближе к земле, тем чище и чище аромат»
1995 р., м. Київ, рисовий папір, туш, 70х37 см
З фондової збірки Українського Дому
«Чем ближе к земле, тем чище и чище аромат»
1995 р., м. Київ, рисовий папір, туш, 70х37 см
З фондової збірки Українського Дому
Мао-Мао
«Не был честолюбив мыслитель древних времен»
1994 р., м. Київ, рисовий папір, туш, 70х40 см
З фондової збірки Українського Дому
«Не был честолюбив мыслитель древних времен»
1994 р., м. Київ, рисовий папір, туш, 70х40 см
З фондової збірки Українського Дому
Мао-Мао
«В безлюдных покоях теперь царит тишина»
1996 р., м. Київ, рисовий папір, туш, 70х37 см
З фондової збірки Українського Дому
«В безлюдных покоях теперь царит тишина»
1996 р., м. Київ, рисовий папір, туш, 70х37 см
З фондової збірки Українського Дому
Мао-Мао
«Рядом с каменем растет нежность»
1998 р., м. Київ, рисовий папір, туш, 70х35 см
З фондової збірки Українського Дому
«Рядом с каменем растет нежность»
1998 р., м. Київ, рисовий папір, туш, 70х35 см
З фондової збірки Українського Дому
Василь Татарський
«Сім'я», 1987 р., червоне дерево, 63х18х16 см
«Гуцулка», 1993 р., базальт, 13х11х12 см
З фондової збірки Українського Дому
Фото плакату надане митцем
Роботи художника Василя Татарського «Гуцулка» та «Сім'я» потрапили до фондової збірки Українського Дому після першої персональної вистави митця, яка проходила у жовтні 1993 року в Українському Домі. Василь Татарський розказує, як це було:
«В буремні перестроєчні часи я був змушений залишити Ленінград і з сім'єю повернутися на Батьківщину. Деякий час викладав у Косівському коледжі рисунок та композицію.
Про можливість зробити виставку в Українському Домі дізнався від художниці з Івано-Франківська Марини Пташник, яка мала свою персональну виставку однією із перших. Творів на той час було достатньо. З доступних матеріалів: дерево, камінь, теракота... Все, крім бронзи.
Роботу "Гуцулка" я зробив (вирізав та відполірував) вручну із львівської бруківки. "Сім'я" — із червоного африканського дерева, яке завозилось колись на наші меблеві фабрики. Ідей було достатньо, оскільки я вчився на факультеті монументальної скульптури, то хотілося попрацювати з більшими масштабами. Напевно, це й було найбільшим лейтмотивом показати свої роботи столичній публіці.
З того часу у мене залишилась вирізка із газети: ...художник шукає замовлення..!) Виставка викликала неоднозначну реакцію у відвідувачів. Незвичні для лінії київської академічної школи РХШ-НАОМА, мої пошуки в пластиці то схвалювались, то заперечувались.
Недавно перечитував свою книгу відгуків з тієї виставки. Це зараз все дозволено, є інтернет. А тоді абстракція та формальне мистецтво було буржуазним та заперечувалось мистецтвознавцями».
«Сім'я», 1987 р., червоне дерево, 63х18х16 см
«Гуцулка», 1993 р., базальт, 13х11х12 см
З фондової збірки Українського Дому
Фото плакату надане митцем
Роботи художника Василя Татарського «Гуцулка» та «Сім'я» потрапили до фондової збірки Українського Дому після першої персональної вистави митця, яка проходила у жовтні 1993 року в Українському Домі. Василь Татарський розказує, як це було:
«В буремні перестроєчні часи я був змушений залишити Ленінград і з сім'єю повернутися на Батьківщину. Деякий час викладав у Косівському коледжі рисунок та композицію.
Про можливість зробити виставку в Українському Домі дізнався від художниці з Івано-Франківська Марини Пташник, яка мала свою персональну виставку однією із перших. Творів на той час було достатньо. З доступних матеріалів: дерево, камінь, теракота... Все, крім бронзи.
Роботу "Гуцулка" я зробив (вирізав та відполірував) вручну із львівської бруківки. "Сім'я" — із червоного африканського дерева, яке завозилось колись на наші меблеві фабрики. Ідей було достатньо, оскільки я вчився на факультеті монументальної скульптури, то хотілося попрацювати з більшими масштабами. Напевно, це й було найбільшим лейтмотивом показати свої роботи столичній публіці.
З того часу у мене залишилась вирізка із газети: ...художник шукає замовлення..!) Виставка викликала неоднозначну реакцію у відвідувачів. Незвичні для лінії київської академічної школи РХШ-НАОМА, мої пошуки в пластиці то схвалювались, то заперечувались.
Недавно перечитував свою книгу відгуків з тієї виставки. Це зараз все дозволено, є інтернет. А тоді абстракція та формальне мистецтво було буржуазним та заперечувалось мистецтвознавцями».
Питання вивозу за кордон мистецьких творів, антикваріату та різного роду культурних та історичних цінностей на законодавчому рівні тільки зараз починають приводити до сучасних світових стандартів. І якщо на перший погляд здається, що це якісь далекі вузькогалузеві тонкощі, а не культурно і суспільно важливе питання національного рівня, то подивившись до нього, стає зрозуміло, що мова йде про охорону та збереження нашої культурної та історичної спадщини, а це хоч і пряме завдання музеїв, та відповідальність загальносуспільна. Тож, ще з часів прийняття незалежності в Україні це викликало чимало дискусій та обговорень, через негнучкість, вагомість та здебільшого непрозорість системи вивозу цінностей.
Працівники митної служби, наприклад, регулярно стикаються з намаганнями незаконного вивозу ікон, зокрема під виглядом сувеніру. Після професійної експертизи та встановлення історичної культурної цінності, мистецтвознавцями надаються рекомендації щодо внесення таких ікон до Музейних фондів України. Так, на початку 90-х митною службою України були передані для охорони та зберігання ряд ікон і до Музейних фондів Українського Дому.
Працівники митної служби, наприклад, регулярно стикаються з намаганнями незаконного вивозу ікон, зокрема під виглядом сувеніру. Після професійної експертизи та встановлення історичної культурної цінності, мистецтвознавцями надаються рекомендації щодо внесення таких ікон до Музейних фондів України. Так, на початку 90-х митною службою України були передані для охорони та зберігання ряд ікон і до Музейних фондів Українського Дому.
Ікона «Успіння Богоматері»
Кін ХІХ ст. Дошка, темпер, різблення по левкасу; олія по золотому тлу, 3,5х40,2х29 см
Експонат одержаний на підставі рішення Національної комісії з питань повернення в Україну культурних цінностей та Державного митного комітету України 28/28 від 29.11.1995 р.
Кін ХІХ ст. Дошка, темпер, різблення по левкасу; олія по золотому тлу, 3,5х40,2х29 см
Експонат одержаний на підставі рішення Національної комісії з питань повернення в Україну культурних цінностей та Державного митного комітету України 28/28 від 29.11.1995 р.
Ікона з зображенням Св. Феодосія, Архієпископа Чернігівського
Кін. ХІХ ст. Дерево, темпера, олія, позолота, тиснення, 2,4х22,0х26,5
Передана на підставі рішення Національної комісії з питань повернення в Україну культурних цінностей та Державного митного комітету України №28/28 від 29.11.1995
Кін. ХІХ ст. Дерево, темпера, олія, позолота, тиснення, 2,4х22,0х26,5
Передана на підставі рішення Національної комісії з питань повернення в Україну культурних цінностей та Державного митного комітету України №28/28 від 29.11.1995
Ікона металева з образом Неопалимої Купини ХІХ ст.
Метал, литво, емаль, 14,8х22,7 см
Передана до фондової збірки Українського Дому Державним митним комітетом України на підставі рішення Національної комісії з питань повернення в Україну культурних цінностей та Держмиткому України №28/28 від 29.11.1995 р.
«Неопалима Купина» в іконографії — це образ Діви Марії з немовлям на руках та «драбиною Якова», що символічно поєднує небесне і земне. Образ за традицією поміщається художником у восьмикінечну зірку, яка є символічним зображенням куща терну, тобто «неопалимої купини». За біблійними сюжетами, кущ терену горів та не згоряв.
У кутах зірки розміщують символічні образи чотирьох євангелістів: Матвія, Марка, Луки та Івана.
Метал, литво, емаль, 14,8х22,7 см
Передана до фондової збірки Українського Дому Державним митним комітетом України на підставі рішення Національної комісії з питань повернення в Україну культурних цінностей та Держмиткому України №28/28 від 29.11.1995 р.
«Неопалима Купина» в іконографії — це образ Діви Марії з немовлям на руках та «драбиною Якова», що символічно поєднує небесне і земне. Образ за традицією поміщається художником у восьмикінечну зірку, яка є символічним зображенням куща терну, тобто «неопалимої купини». За біблійними сюжетами, кущ терену горів та не згоряв.
У кутах зірки розміщують символічні образи чотирьох євангелістів: Матвія, Марка, Луки та Івана.
«Складень» чотирьохстулковий ХІХ ст.
Латунь, литво, ручне гравіювання 17,8х40,6 см
Передана до фондової збірки Українського Дому Переданий Державним митним комітетом України на підставі рішення Національної комісії з питань повернення в Україну культурних цінностей та Держмиткому України №28/28 від 29.11.1995 р.
Ікони такого типу як складень, зазвичай, об'єднані єдиним сюжетом, який складається з двох чи, як у цьому випадку, чотирьох частин. Існують різні варіації. Складень часто беруть у дорогу для вознесіння молитви.
Латунь, литво, ручне гравіювання 17,8х40,6 см
Передана до фондової збірки Українського Дому Переданий Державним митним комітетом України на підставі рішення Національної комісії з питань повернення в Україну культурних цінностей та Держмиткому України №28/28 від 29.11.1995 р.
Ікони такого типу як складень, зазвичай, об'єднані єдиним сюжетом, який складається з двох чи, як у цьому випадку, чотирьох частин. Існують різні варіації. Складень часто беруть у дорогу для вознесіння молитви.
Китриш Михайло Єгорович
«Лев», 1995 р.
Глина, гончарний круг, полива, 24х45,3х50,5 см
Закуплено Українським Домом
Дивишся, і одразу стає зрозуміло, що Батьківщина цього лева — Опішня. Створений він скульптором Михайлом Китришем, заслуженим майстром народної творчості України, лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка (1999 р.).
Пан Михайло працював на заводі «Художній керамік», був у учнях в майстра Йосипа Марехи. Згодом став працювати у творчій майстерні на заводі, робив декоративну скульптуру, шукав свої способи декорування для оживлення традиційної пластики опішнянської кераміки, що йому успішно вдавалося.
Михайло Китриш вишукано працював з поєднаннями кольорів, поливами, шукаючи нетипові рішення, цікаві співзвучності. На жаль, поступова втрата зору не дала змоги продовжувати майстру цю творчу роботу.
Роботи Михайла Китриша зберігаються у багатьох музейних збірках та приватних колекціях України.
«Лев», 1995 р.
Глина, гончарний круг, полива, 24х45,3х50,5 см
Закуплено Українським Домом
Дивишся, і одразу стає зрозуміло, що Батьківщина цього лева — Опішня. Створений він скульптором Михайлом Китришем, заслуженим майстром народної творчості України, лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка (1999 р.).
Пан Михайло працював на заводі «Художній керамік», був у учнях в майстра Йосипа Марехи. Згодом став працювати у творчій майстерні на заводі, робив декоративну скульптуру, шукав свої способи декорування для оживлення традиційної пластики опішнянської кераміки, що йому успішно вдавалося.
Михайло Китриш вишукано працював з поєднаннями кольорів, поливами, шукаючи нетипові рішення, цікаві співзвучності. На жаль, поступова втрата зору не дала змоги продовжувати майстру цю творчу роботу.
Роботи Михайла Китриша зберігаються у багатьох музейних збірках та приватних колекціях України.
Федір Тетянич
«Біотехносфера», 1990 рік
Полотно, олія, 80х160 см
З фондової збірки Українського Дому
Фріпулья, Безмежжя, безмежжя, безмежжя, Нескінченність — грані художника Федора Тетянича. Все його життя було перформансом, через який він ніс свої космологічні, філософсько-естетичні концепції: «Все, що хтось зробить не так — це я відповідаю. Це я зробив. Якщо хтось десь набруднив, то це я набруднив. Якщо десь вибухнув Чорнобиль. Це я вибухнув його. Я відповідаю. Я не втручався, я не втручаюсь. І кожен з вас так повинен бачити — це все я. Но якщо є і гарні якісь здобутки, то це теж я».
Перероблювання сміття на об'єкти мистецтва, костюми для перформансів стало однією з важливих складових концептуальної художньої практики Тетянича, як і його об'єкти «біотехносфери», які мали врятувати людство від тотальної катастрофи. Його ексцентричний вигляд, глобальне мислення поза часом для його часу виглядали дивакувато. Фактично, спільнота маргіналізувала образ Федіра Тетянича та витіснила на певний час з поля культурної уваги.
Після періоду забуття, у 2017 році відбулася виставка Тетянича в межах дослідницької платформи PinchukArtCentre «Федір Тетянич. Канон Фрипулья». Були опубліковані ряд змістовних публікацій. А наразі в Музеї сучасного мистецтва в Одесі проходить виставка Федор Тетянич (Фрипулья) "Безмежжя Я".
«Біотехносфера», 1990 рік
Полотно, олія, 80х160 см
З фондової збірки Українського Дому
Фріпулья, Безмежжя, безмежжя, безмежжя, Нескінченність — грані художника Федора Тетянича. Все його життя було перформансом, через який він ніс свої космологічні, філософсько-естетичні концепції: «Все, що хтось зробить не так — це я відповідаю. Це я зробив. Якщо хтось десь набруднив, то це я набруднив. Якщо десь вибухнув Чорнобиль. Це я вибухнув його. Я відповідаю. Я не втручався, я не втручаюсь. І кожен з вас так повинен бачити — це все я. Но якщо є і гарні якісь здобутки, то це теж я».
Перероблювання сміття на об'єкти мистецтва, костюми для перформансів стало однією з важливих складових концептуальної художньої практики Тетянича, як і його об'єкти «біотехносфери», які мали врятувати людство від тотальної катастрофи. Його ексцентричний вигляд, глобальне мислення поза часом для його часу виглядали дивакувато. Фактично, спільнота маргіналізувала образ Федіра Тетянича та витіснила на певний час з поля культурної уваги.
Після періоду забуття, у 2017 році відбулася виставка Тетянича в межах дослідницької платформи PinchukArtCentre «Федір Тетянич. Канон Фрипулья». Були опубліковані ряд змістовних публікацій. А наразі в Музеї сучасного мистецтва в Одесі проходить виставка Федор Тетянич (Фрипулья) "Безмежжя Я".
Євгенія Іванівна Шимоняк-Косаковська
"Палітра", декоративна ваза, 1994 р., м. Львів
Гутне скло, власна (авторська) техніка, 37х15,5х8 см, 27х15х6,5 см
З фондової збірки Українського Дому
Євгенія Шимоняк-Косаковська — одна з видатних майстрів гутного скла, художниця, яка завзято відроджувала цю традицію, опановуючи складні техніки роботи зі склом та відточуючи свої, авторські, працюючи на Львівській експериментальній кераміко-скульптурній фабриці (1966–1989 рр.).
Багато експериментувала з формами, прийомами декорування та ліплення, сюжетами, з кольорами, створюючи особливу динаміку.
Художниця розробила та запатентувала власну техніку нанесення зображення склом по склу — живопис на площині та всередині об'єму скла. Її ліричні пейзажі, втілені в багатофігурні жанрові композиції та відтворені на площині — є однією з впізнавальних ознак для творчості Євгенії Шимоняк-Косаковської.
Роботи художниці зберігають в музейних і приватних збірках України. З 2000-го року Євгенія Шимоняк-Косаковська є членом Міжнародної спілки художнього скла, з 2009-го — заслужений художник України.
"Палітра", декоративна ваза, 1994 р., м. Львів
Гутне скло, власна (авторська) техніка, 37х15,5х8 см, 27х15х6,5 см
З фондової збірки Українського Дому
Євгенія Шимоняк-Косаковська — одна з видатних майстрів гутного скла, художниця, яка завзято відроджувала цю традицію, опановуючи складні техніки роботи зі склом та відточуючи свої, авторські, працюючи на Львівській експериментальній кераміко-скульптурній фабриці (1966–1989 рр.).
Багато експериментувала з формами, прийомами декорування та ліплення, сюжетами, з кольорами, створюючи особливу динаміку.
Художниця розробила та запатентувала власну техніку нанесення зображення склом по склу — живопис на площині та всередині об'єму скла. Її ліричні пейзажі, втілені в багатофігурні жанрові композиції та відтворені на площині — є однією з впізнавальних ознак для творчості Євгенії Шимоняк-Косаковської.
Роботи художниці зберігають в музейних і приватних збірках України. З 2000-го року Євгенія Шимоняк-Косаковська є членом Міжнародної спілки художнього скла, з 2009-го — заслужений художник України.
Синькевич Лев Юлійович
«Хочу бути пташкою» 1994 р., м.Київ
Мармур, габро, 17,5х31х7 см
З фондової колекції Українського Дому
До образу птаха звертається скульптор Лев Синькевич, передаючи у застиглому матеріалі нестримність, вроджену вітальність людського духу, волелюбність та спраглість вирватися за межі фізичних пут.
Лев Синькевич — скульптор, заслужений художник України. Пам'ятники його авторства встановлені в Україні, а також Франції, Германії, Китаї та інших країнах світу.
«Хочу бути пташкою» 1994 р., м.Київ
Мармур, габро, 17,5х31х7 см
З фондової колекції Українського Дому
До образу птаха звертається скульптор Лев Синькевич, передаючи у застиглому матеріалі нестримність, вроджену вітальність людського духу, волелюбність та спраглість вирватися за межі фізичних пут.
Лев Синькевич — скульптор, заслужений художник України. Пам'ятники його авторства встановлені в Україні, а також Франції, Германії, Китаї та інших країнах світу.
Класична японська гравюра ХІХ ст. була передана у фонди Українського Дому Гоіно Тадасі — головним радником товариства Утагава, художником, мистецтвознавцем, вченим, який приїздив в Україну з виставкою японської гравюри.
Колекція японської гравюри є частиною духовної спадщини художників школи Утагава, яка заснована Тойохару (1735-1814 рр.) як об`єднання художників школи епохи Едо. Підґрунтям для виникнення цієї школи стало нове для XVIII ст. мистецтво укійо-е, завдяки якому «літописання» повсякденного життя та побуту японців уперше сягнуло такого розмаху.
Школи японської гравюри, перебуваючи у постійному розвитку, на кінець ХІХ ст. справили глибокий вплив на розвиток окремих течій образотворчого мистецтва, зокрема імпресіонізму. Паризькі виставки японської гравюри, які почали проходити з 1854 року, стали потужним поштовхом для європейських митців до перегляду побудови композиції, передачі форм, кольорів — японська гравюра стала для них натхненням до глибокого творчого перетворення, експериментів.
Японська гравюра, ХІХ ст.
З фондової збірки Українського Дому
Колекція японської гравюри є частиною духовної спадщини художників школи Утагава, яка заснована Тойохару (1735-1814 рр.) як об`єднання художників школи епохи Едо. Підґрунтям для виникнення цієї школи стало нове для XVIII ст. мистецтво укійо-е, завдяки якому «літописання» повсякденного життя та побуту японців уперше сягнуло такого розмаху.
Школи японської гравюри, перебуваючи у постійному розвитку, на кінець ХІХ ст. справили глибокий вплив на розвиток окремих течій образотворчого мистецтва, зокрема імпресіонізму. Паризькі виставки японської гравюри, які почали проходити з 1854 року, стали потужним поштовхом для європейських митців до перегляду побудови композиції, передачі форм, кольорів — японська гравюра стала для них натхненням до глибокого творчого перетворення, експериментів.
Японська гравюра, ХІХ ст.
З фондової збірки Українського Дому
Польовий Геннадій Петрович
«Джерельце з травами», 1988 р.
З циклу «Джерела»
Темпера, 78х60 см
Закуплено Українським Домом в автора у 1993 році
Геннадій Польовий — художник, який проникливо бачив природу. Його пейзажі сповнені поетичності, споглядальності, метафізичної глибини.
У художника була не проста доля, його та брата заарештували та заслали в табір за звинуваченням у створенні антирадянської організації. Через 5 років каторжних робіт вони були реабілітовані та повернулися в Україну.
Геннадій продовжив навчання, перевівшись на графічний факультет Київського художнього інституту. Плідно працював усе своє життя. В його творчості є серія творів присвячена Другій світовій війні, є осмислення народної творчості та найбільше поетично-філософських серій з пейзажами: гори, лани, соняшники, верби. Він і сам називав себе пейзажистом, захопленим чарівністю і неповторністю природи.
«Джерельце з травами», 1988 р.
З циклу «Джерела»
Темпера, 78х60 см
Закуплено Українським Домом в автора у 1993 році
Геннадій Польовий — художник, який проникливо бачив природу. Його пейзажі сповнені поетичності, споглядальності, метафізичної глибини.
У художника була не проста доля, його та брата заарештували та заслали в табір за звинуваченням у створенні антирадянської організації. Через 5 років каторжних робіт вони були реабілітовані та повернулися в Україну.
Геннадій продовжив навчання, перевівшись на графічний факультет Київського художнього інституту. Плідно працював усе своє життя. В його творчості є серія творів присвячена Другій світовій війні, є осмислення народної творчості та найбільше поетично-філософських серій з пейзажами: гори, лани, соняшники, верби. Він і сам називав себе пейзажистом, захопленим чарівністю і неповторністю природи.
Івахненко Олександр Іванович
«Вечірня молитва» 1992 р., м. Київ,
Полотно, картон, холодна енкаустика, 80х60 см
З фондової збірки Українського Дому
«Вечірня молитва» — робота Олександра Івановича Івахненка, заслуженого художника України, графіка, живописця. Подібне іконообразне зображення постатей і народні мотиви властиві роботам художника, який глибоко цікавився українським фольклором і талановито втілював цю цікавість у проникливих образах та деталях побуту.
Та тема шевченкіани стала визначної для художника, його майстерність та вдумливий, проникливий підхід до осмислення творів Шевченка, принесли йому визнання. Олександр Івахненко став лауреатом Шевченківської премії (1989 р.) за ілюстрації до творів Т.Г. Шевченка.
Олександр Івахненко навчався у Київському художньому інституті у Василя Касіяна та Василя Чебаника в майстерні книжної графіки, після чого продовжив навчання та свої творчі пошуки в майстерні Академії мистецтв під керівництвом Михайла Дерегуса.
«Вечірня молитва» 1992 р., м. Київ,
Полотно, картон, холодна енкаустика, 80х60 см
З фондової збірки Українського Дому
«Вечірня молитва» — робота Олександра Івановича Івахненка, заслуженого художника України, графіка, живописця. Подібне іконообразне зображення постатей і народні мотиви властиві роботам художника, який глибоко цікавився українським фольклором і талановито втілював цю цікавість у проникливих образах та деталях побуту.
Та тема шевченкіани стала визначної для художника, його майстерність та вдумливий, проникливий підхід до осмислення творів Шевченка, принесли йому визнання. Олександр Івахненко став лауреатом Шевченківської премії (1989 р.) за ілюстрації до творів Т.Г. Шевченка.
Олександр Івахненко навчався у Київському художньому інституті у Василя Касіяна та Василя Чебаника в майстерні книжної графіки, після чого продовжив навчання та свої творчі пошуки в майстерні Академії мистецтв під керівництвом Михайла Дерегуса.
#УкраїнськийДімОнлайн