«У нас всі вдома» — online-виставка про життя під час карантину, у якій митці фіксують цікаві аспекти нового буття в добу світової невизначеності. Відвідати виставку та передивитися усі мистецькі проєкти ви можете на сторінці сайту та у фейбук-події.
«У нас всі вдома» замислювався командою Українського Дому як проєкт-хроніка або мистецький-щоденник життя під час карантину, як відкритий динамічний та експериментальний online-проєкт, де були б представлені несхожі погляди та роботи художників, які навряд чи могли бути експоновані разом у звичних галерейних умовах з різних причин. Треба сказати, що така форма і підхід виправдали себе: наразі художники активно долучаються до проєкту та діляться своїми інсайтами та цікавими спостереженнями, шукають засоби візуальної виразності, влучні образи часу.
Та окремим напрямком, який ми не виділяли у процесі виставки та на якому особливо не робили акцентів, стало переосмислення митцями своїх попередніх творів, відкриття в них нових чи глибших змістів, або й взагалі — кардинальна зміна контекстів прочитання та розуміння твору в теперішніх умовах: у часи пандемії, карантину та вимушеної ізоляції.
Spencer Tunick, Salford 1 (Peel Park), 2010
https://www.instagram.com/spencertunickТаким прикладом стала робота Salford 1 художника Спенсера Туніка, яка отримала у масовій свідомості новий, можливо, більш поверхневий, та, між тим, миттєво зчитуваний зміст у нових реаліях сьогодення. Фактично перетворившись з критики відчуженості на інструкцію з дотримання соціальної дистанції. Звісно, первинний зміст роботи щодо внутрішньої ізольованості та відчуженості, які нарощуються останні десятиліття в соціумі і які важливо було підкреслити художнику, у Salford 1 нікуди не дівся.
Спенсер Тунік — американський фотограф, який відомий своїми світлинами з великою кількістю оголених людей, учасників організованих фотографом флешмобів та живих інсталяцій. Наймасштабніша акція відбулася у Мехіко у 2007 році, коли Туніку вдалося зібрати 18000 осіб.
Андрій Хір, роботи з проєкту «Забобони»
Або інший, більш ігровий приклад: згадування глибокого дослідницького проєкту Андрія Хіра «Забобони», над яким художник працював у 2014 — 2016 рр., коли світ ще не пішов на карантин з жорстким дотриманням умов «стерильності». У своєму проєкті Хір звертається до містичного фольклору українських Карпат, створюючи за його мотивами серію масок.
Творчість Андрія Хіра наративна, художник часто звертається до сюжетів та образів, наділених релігійного, містичного символізму. Працює над створенням навколо них нових контекстів, трансформацією засобів та форм трансляції тем, які він досліджує.
Олена Гром, роботи з проєкту «Утроба»
Мультимедійний проєкт «Утроба» був створений фотографом Оленою Гром у 2018 році на прифронтовій території Донбасу, та у реаліях нового світового режиму боротьби з вірусом теж набув нового звучання. Олена Гром ділиться своїми роздумами з цього приводу: «Весь світ кричить: "Рятуйся хто як може!" Йде війна із невидимим ворогом, і фактично весь цивілізований світ знаходиться у військовому положенні. Смертельний вірус занурив світ у нову реальність із закритими кордонами, самоізоляцією і постійним відчуття небезпеки». Та як каже одна з героїнь фотопроєкту: пристосуватися можна навіть до життя під час війни.
«Фотографії — лише частина проєкту, — розказує Олена Гром. — "Утроба" — це мультимедійний проєкт, частиною якого є відеоролик, який у 2018 році став фіналістом міжнародного конкурсу SLOVAK PRESS PHOTO».
Олена Гром — фотограф, яка у своїй творчості показує історії «маленької людини», говорить про «сіру зону» — прифронтову територію Донецької області та її мешканців, привертаючи увагу до життя простих українців в особливих умовах, в умовах нескінченної війни.
Alicja Biała, Mąka
kolaż, 2018, 41×29 cm, courtesy A. BiałaКолаж «Mąka», який було створено художницею з Польщі Alicja Biała у 2018 році, добре ілюструє відношення до побутових умов і ритуалів не тільки її земляків, але й більшості мешканців Східної Європи. У своїй роботі художниця говорить про наслідки вишитих «родових травм», які входять у комплект при народженні. Та про певні відпрацьовані соціальні механізми їх блокування, а саме — про важливість збереження базових налаштувань «благополуччя» непорушними, що потребує збереження норм володіння певною кількості речей та продуктів на постійних умовах. Адже саме вони створюють відчуття норми, безпеки та контролю в межах своїх умовних 42 квадратних метрів, та грають роль своєрідного пластиру, за яким не видно проблеми. Не видно — значить, фактично цього і не існує. Не видно — значить, можна грати роль далі…
У своїх роботах, шукаючи «чесні» художні засоби і образи, щоб показати Польщу такою, якою вона є, художниця Alicja Biała говорить про важливість пам'яті минулого для можливості розуміння сьогодення.
Досліджувати разом з художника усі ці трансформації змістів та нове сприйняття творів глядачами виявилося доволі захопливою справою. Запрошуємо і вас відвідати виставку та передивитися усі мистецькі проєкти на сторінці online-проєкту «У нас всі вдома».
