Програма «Символ» — це масштабний діалог про усталені та новітні символи України, про їх матеріалізовані аватари, про тканину національної ідеї, самосвідомість, менталітет. Це програма про силу та потенціал символів стати актуальною складовою культурної політики країни, і цьогорічні суспільні та державні ініціативи тільки підтвердили нагальність обраного напрямку.
Фокус, у якому ми працюємо, в першу чергу спрямований на неофіційні символи. Задача, яку ми ставили — вийти в площину великих питань, розпочати діалог, відчуваючи назрілість теми та необхідність системної публічної роботи з обговорень і висвітлення символів. Тож цей діалог давно мав би розпочатися у суспільстві, й ініціювати його для такої установи як Національний центр «Український дім» — було процесом органічним.
Ідея програми полягає в актуалізації сучасними засобами та інтеграції у публічну площину символів, що ідентифікують країну, виконують представницьку та об'єднавчу функції як всередині України, так і за її межами через побудову відкритого діалогу, співпрацю, пошук та висвітлення яскравих символів, які можуть сприяти осучасненню культурного іміджу країни.
Анонсувавши програму, перше, що ми зробили — розпочали тестове опитування «Що є символом України?», щоб до першого діалогу побачити настрої у суспільстві та отримати стартові результати за темою. Крім того, звернулися до публічних діячів різних сфер із запитанням, що для них є символом України.
Проміжні результати опитування «Що є символом України?» проведеного Українським Домом влітку 2020 Чим більше було обговорень — тим більше з’являлося різних варіантів символів: обумовлених світоглядом, оточенням, проявом громадянської позиції. Адже у пошуках власної відповіді — занурюєшся у все глибші пласти спільного культурного та національного ландшафту, і ця подорож абсолютно захоплива. Розумієш силу країни, її різність, здатність вміщувати у себе і щось ультрасучасне, що тільки має пройти випробування часом, і стале, таке, що знаходиться на межі забуття та між тим є важливою складовою нашої ідентичності та, здається, от-от може стати втраченим… Розумієш силу міфів, які вже мають бути розвіяні, силу стереотипів, пропаганди та міграції символів. І разом з тим, розумієш, що таке стійкість та прагнення свободи.
Включеність в акт мислення і публічний пошук відповідей вже під час першого публічного діалогу «Символи: еволюція українського наративу» (27.08.2020) проявили свою надзвичайну ресурсність (і теми, і самого процесу обмірковування та діалогу) для учасників процесу. Діалог відбувався між керівниками культурних інституцій — людьми, які підтримують творчі ініціативи, створюють фінансові можливості, формують культурну політику країни, та засновників проєктів, які генерують нові культурні продукти. Говорили про релевантність підходів та мови, якою сьогодні можемо говорити про символи, про сміливість створювати нові та необхідність збереження наявних символів.
Public talk «Символи: еволюція українського наративу» в Українському Домі У ході обговорення, Ірина Данилевська виділила три сучасні важливі й проблемні питання — осучаснення, експертиза і привласнення (або легалізація) символів:
«Я не хочу віддавати Лифаря французам. Я не хочу віддавати Малевича росіянам і полякам. Нам треба не тільки шукати та створювати нові символи та сенси, а не забувати їх повертати. Назвіть це легалізацією. Нам треба просто визначити те, за що треба боротися. Коли я зрозуміла, що аеропорт «Бориспіль» не буде називатися аеропортом Малевича — я плакала, тому що я зрозуміла, що це найдешевший і найпростіший шлях привласнення Малевича Україні. Це була б «окончательная бумажка». Але не вийшло. Тому з цим треба працювати, треба боротися за привласнення. І це буде боротьба на межі конфліктності й неконфліктності. Тому що за своє треба боротися, своє треба захищати». Ірина Данилевська на Public Talk «Символи: еволюція українського наративу» в Українському Домі Крім того, обговорювали, які є можливості для запуску механізмів трансформації наративу, як зжити «білі плями» замовчаної історії і як залучити пам'ять досягнень, перетворень, відкриттів. Обговорювали який він, бренд України у світі, і чи загалом можливо експортувати національні символи? Говорили про глобальне бачення й те, як говорити на складні теми з широкими аудиторіями.
Важливо було активізувати цей ресурс та потенціал можливостей, який стоїть за темою символів і який можуть використати культурні інституції у своїх проєктах та ініціативах. Розказати про вже реалізовані проєкти і показати цілу карту скарбів — з імен, явищ, місць, які чекають свого відкриття.
Продовжуючи дослідження суспільної думки, у жовтні наші партнери U-Report провели опитування серед своїх респондентів у межах довгострокової програми «Символ». Глобально-неочікуваних результатів це опитування не передбачало — з цим на відмінно справляється буденність 2020 року, — проте показало актуальну ситуацію, наявні у суспільстві фокуси уваги, «забуті імена», й підкреслило те, що всім знайдеться чим зайнятися.
U-Report — міжнародний молодіжний проєкт Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), який через онлайн опитування допомагає з’ясувати ставлення молоді до різних аспектів суспільного життя. Щотижнево U-Report піднімає та досліджує такі теми як громадська активність, насильство (булінг), толерантність, освіта, спосіб життя, соціальна активність, екологія, гендерні питання, робота, здоров’я тощо. Це інструмент, завдяки якому молоді люди можуть впливати на те, що для них важливо. За останні роки, в силу та всупереч різного масштабу потрясінням, помітно зросло відчуття сакральності державних символів, адже ті якості, той великий меседж, які вони уособлюють та створюють, знову почали вартувати багато: життів людей, вірності, територіальної єдності, незалежності.
Та чи створюються сьогодні нові символи, «народні» символи, які пройдуть перевірку часом? Певно що так, та часу пройшло ще не так багато, щоб зрозуміти чи залишаться вони в нас. Безумовно, що символ Небесної сотні — символ гідності, революції, громадянського спротиву, трагічний народний символ, — відтепер з нами, як і символи війни. У часи, коли у медіаполі сформувалася культура ультрашвидких інфоприводів та кліпової подачі інформації — треба шукати інструменти для того, щоб говорити про довготривалі процеси, шукати інструменти та підходи у роботі з травмами.
Символи — капсули національних сенсів, які можуть стати пігулкою від безпам'ятства. Тим важливіше говорити про них та робити їх видимими. Окрім наступних діалогів, матеріалізацією програми стане кураторський виставковий проєкт в Українському Домі, присвячений темі символів. А його окремі частини стануть складовою майбутньої постійної експозиції про Україну.
Можливо, на перший погляд, тема символів видається не надто прикладною, та, якщо замислитися, через що може ідентифікувати та декларувати про себе світові сучасний українець — це буде дуже вичерпний перелік. Перелік видимого, але є і приховане — те, що має потенціал перетворень, варте роздумів та докладання сил.
