Уявлення про постать Йогана Ґеорґа Пінзеля сформоване в сучасному мистецькому світі завдяки переосмисленню його творів та глибоких аналітичних публікацій Адама Бохнака, Тадеуша Маньковського, Збігнєва Мар'яна Горнунга, Мечислава Гембаровича, Яна Юліуша Островського, Пйотра Красного, Анджея Бетлея, Володимира Вуйцика, Миколи Голубця, Бориса Возницького, Володимира Александровича, Дмитра Крвавича, Ореста Лильо, Оксани Козир та інших. Скульптурні композиції Пінзеля спокушають істориків мистецтва яскравою експресією та кришталевою показовістю динаміки. У творах майстра засвідчено першоджерельність середньовічних скульптурних традицій та вишколення у цехових об'єднаннях. Натомість виразна індивідуальність мистецького стилю Йогана Пінзеля ускладнює визначення ядра його мистецького родоводу. Його твори були і є визнаними взірцями для робіт інших митців, але, на жаль, збереглися дуже скромні документальні свідчення щодо постаті скульптора.
Йоган Ґеорґ Пінзель у середині 1740-х років разом зі знаним архітектором Бернардом Меретином приїздить до містечка Бучач. Перед ним поставили особливе завдання – керувати будівництвом нової ратуші та створити для неї великий картуш з гербом Пілава, кронштейни під галереями і алегоричні білокам'яні скульптурні композиції на аттику. Згідно з задумом Бернарда Меретина, нова споруда мала прославити канівського старосту, одного з найбагатших магнатів і меценатів у Речі Посполитій, Миколу Потоцького.