В усій постаті Примаченко є щось міфічне — самі її твори схожі на візуалізовані легенди, а історія життя Марії поросла переказами та оповідками.
Серед достовірних фактів відомо, що Марія народилася у 1909 році в селі Болотня, де й провела більшу частину свого життя. Це тихе село вмістило в себе вся творча світобудова художниці. Саме там, на Поліссі, вона від самого духу землі всотала перші творчі навички — вишивання, писанкарство та інші різновиди цього питомо українського «народного дизайну».
Трагічним фактом є пережита в ранньому віці страшна хвороба — поліомієліт, яка на все життя понівечила її тіло, проте не її душу. Душа Марії виривалася на свободу у творчості. Зі слів художниці, у підлітковому віці вона почала оздоблювати розписами стіни сільських хат, створювати панно-вишивки, пробувати себе у моделюванні одягу. На художницю-самоуку звернуло увагу київське мистецьке середовище народних художників. Невдовзі її запросили на роботу до Центральних експериментальних майстерень при Київському державному музеї українського народного та декоративно-ужиткового мистецтва. Марія вперше в житті починає створювати «професійне мистецтво»: малювати фарбами на папері, розписувати керамічні вироби. В столиці до неї приходить визнання: її творами на виставках захоплюються глядачі та відзначають нагородами експерти.
Марія Примаченко. Фото з архіву родини
Разом із паростками успіху в життя приходить кохання. В Києві Примаченко зустрічає свого односельчанина Василя Маринчука і вже разом з ним повертається назад в Болотню, місце свого вкорінення та сили. Саме там вона разом з новонародженим сином Федором переживе страшні випробування війни — загибель коханого на фронті, окупацію, страшні бої за Київщину та післявоєнні злидні. Майже на 10 років Марія полишає малювання, але незгасимий творчий запал спонукає її до створення серії вишивок і поступово — рисунків на аркушах шкільних альбомів.
З 1960-х років у Марії Примаченко починається неймовірний за насиченістю та красою період життя. Мистецтво народних майстрів за радянських часів завжди балансувало на вістрі леза тоталітарної цензури, з одного боку, та кітчу, з іншого. Залюблена у свій поліський світ, Марія залишається вірною наскрізній ідеї свого мистецтва — творити для людей, творити для краси. Замість участі в з'їздах культурної номенклатури, вона організовує в рідному селі дитячу художню студію. Серія творів «Людям на радість» була відзначена престижною премією УРСР імені Т.Г. Шевченка. Марію вшановують, як заслужену діячку мистецтв УРСР. Однак, для культурного контексту важливіше зацікавлення її творами серед митців-шістдесятників, представників українського андеграунду, і воно було значним.
Впевнено та з радістю Марія провела лінію «примаченківського» стилю крізь буремне ХХ-те сторіччя. Вона застала здобуття Україною незалежності та не припиняла малювати до самого кінця життя. Примаченко посіла унікальне і дуже вагоме місце в нашому мистецтві, надихаючи цілі покоління митців і незмінно зачаровуючи глядачів своїм фантазійним світом. Її історія нагадує нам, що мистецтво є не тільки безумовною радістю творення, але й важливим елементом нашого буття, який дає силу та натхнення.
Що Марія малює?
Творчості Примаченко затісно в рамках визначення «народне», або ж «наївне», мистецтво. Оригінальність її ідей, жива експресія та нашарування глибоких сенсів може з легкістю бути прирівняним до творів актуальних художників ХХ-ХХІ-го століть, зокрема, Яйоі Кусами.
Природний талант, витоки якого сягають першоджерел українського живописного та поетичного фольклору, дозволив Марії створити неповторні твори, які зачаровують фантастичною візуальною мовою. Марія Примаченко — майстриня жанру, вигаданого нею особисто. З перших мистецьких творів в її картинах з'являються чудернацькі зооморфні мотиви — звірі, пташки та квіти — часом реальні мешканці поліської природи, а часом плоди уяви художниці. Окрім картин зі звірами, які стали найвпізнаванішим брендом Примаченко, Марія створювала сюжетні та декоративні панно. Вони наповнені метафорами та символами, що відсилають до легенд поліського краю та багатовікової народної уяви. Закодовані сенси допомагають розшифрувати «приказки-підписи» творів, які Марія почала додавати на звороти своїх робіт, несвідомо повторюючи метод художників-концептуалістів. З підписів ми розуміємо, що фантастичні істоти мають виразні психологічні риси. По суті, це люди, уподібнені до звірів, або ж «олюднені» звірі. Не дивлячись на їх химерний вигляд, звірі так само живуть, працюють, дружать та веселяться. Деякі з них стають уособленням негативних людських рис, таких як жадібність, егоїзм, агресія та лінь. Використовуючи алегоричну мову мистецтва, художниця іронізує над цими вадами людського характеру і тим самим знешкоджує їх за допомогою давнього прийому народної метамагії. Цей метод вона застосовує і для боротьби з найбільшими жахами свого життя — війною та Чорнобильською катастрофою. В таких «творах-заклинаннях» звучить пересторога наступним поколінням та пісенна туга за загиблими героями.
Радісні пісні також звучать у творах Марії. Нерідко вона безпосередньо ілюструє народні поетичні сюжети, або ж символічно зображає щасливі пісні в образі пташки. Ці живописні мелодії пронизані темами кохання, родини та прагненням щастя.
Композиції Марії Примаченко сповнені яскравого квітування. Квітне все — фантастичні лев та мавпа, небо і земля, навіть прозаїчні помідори та горох! А часом і самі квіти починають дивитись на глядачів здивованими очима. Марія хоче уквітчати весь світ. «Де ж та війна, а війни нема. Цвітуть каштани коло Дніпра», — до народної пісні Примаченко додає свої рядки. У її світі, схожому на Едемський сад, не може бути справжнього горя та зла.
Попри оптимізм та вітальну силу, притаманні творам Марії, у них є тонка поетична задумливість та філософська перспектива, яку складно передати словами, а можна лише відчути. Саме ця непередбачувана глибина і є відзнакою високого мистецтва.
Як Марія малює?
Не маючи професійної художньої освіти, Марія Примаченко малювала у власний спосіб. Вона органічно поєднує у творах засади живопису та графіки, ніби наслідуючи принципи ілюстрації середньовічних бестіаріїв та манускриптів. Контурна виразна лінія та активна кольорова площина є рівнозначними елементами її унікального стилю.
Марія Примаченко. Фото з архіву родини
В композиціях, пропорціях та колірних співвідношеннях творів Примаченко проявляється справжня внутрішня свобода. Вільна від академічних догм, вона унаслідувала лише традиції народного мистецтва, творчо видозмінюючи та трансформуючи їх під вимоги власної образно-пластичної мови.
«Наше рідне люблю — от і все. Бо тут у нас на Україні віками робиться… все вишите — красиве, і ніхто не повторить його ніде», — зауважила якось художниця.
Можна сказати, що творчість Примаченко — це синтез усіх видів народного мистецтва. Настінні хатні розписи, медяники у формі фантастичних звірів, орнаменти на вишивці мають прямі аналогії у її творах. Навіть першою в житті намальованою картиною у тоді ще не художниці, а майстрині-вишивальниці Примаченко став вишитий рушник на білому тлі.
Слідуючи декоративності українських традиційних рушників, скатертин та килимів, Примаченко заповнювала ритмічними рядами декоративних елементів усі великі однотонні площини, які вважала «неживими». Вона не вдається до етнографічного копіювання вже відомих мотивів, а як справжня художниця створює їх сама, зберігаючи лише принцип. Не оздобленим візерунками залишалось лише «полотно» — тло картини. Художниця сміливо тонувала фон у яскраві та насичені кольори, тим самим надаючи творам виразності та монументальності. Колір стає ледь не основним елементом її композицій.
Художниця будувала композицію залежно від сюжету картини: для оповідних історій з послідовним розгортанням дії зазвичай обирала горизонтальний формат, а для урочистих та сталих — вертикальний.
Цікавим є спосіб, у який Марія Примаченко малювала своїх фантастичних звірів. На ранніх етапах творчості переважають профільні силуети, а пізніше художниця стала «розвертати» морди (та обличчя) звірів в фас до глядача, при цьому залишаючи тулуб у вигляді збоку. Цей подвійний кут зору характерний для мистецтва архаїчних культур.
Вже була озвучена згадка про схожість творів Марії Примаченко з мистецтвом Середньовіччя, але аналіз образної та художньої мови у її роботах відносить нас у ще давніші часи. Такий творчий метод взаємин з автентичною народною культурою дещо нагадує африканський період Пабло Пікассо. Утім, на відміну від іспанця, який бачив африканські маски та статуетки переважно на полицях музеїв, Примаченко була живим носієм культурного коду — дохристиянської культури Полісся, яка й до сьогодні збереглася в народному мистецтві і фольклорних традиціях.
Чому Марія малює?
Марія Примаченко сама відповідає на це питання і з характерною для неї безпосередністю: «Роблю сонячні квіти, бо люблю людей, роблю на щастя людям, щоб квіти мої були, як саме життя народу, щоб люди жили, як квіти цвіли б на всій землі». Ці слова — підтвердження альтруїстичного світогляду художниці, що у концентрованій формі виражений у її декоративних панно.
Марія Примаченко. Фото з архіву родини
Легендарний поціновувач творів Примаченко Пабло Пікассо казав, що «схиляється перед талантом цієї геніальної українки». Варто згадати, що словом «геній», окрім загальноприйнятого розуміння, називають творчого духа або доброго покровителя певної місцини. Марія стала своєрідним янголом-охоронцем часу та місця, в якому жила, а це майже ціле століття — в серці України.
Для України ХХ-те сторіччя було сповнене лихоліть. Хоча Примаченко відкрито засуджувала у своїх творах лише війну та Чорнобильську трагедію, можна простежити і реакцію на соціальну несправедливість радянщини (за словами дослідників, у її бестіарії зустрічаються «озвірені» портрети певних діячів). На відміну від художників-критиків, які міркують про проблеми сучасності в саркастичному чи засуджувальному тоні, Марія намагається виправити потворний світ, зробити його променистим і прекрасним. Хоч Марія і не жила поза часом, простір її творів утворює позачасовий континіум, характерний для самого архаїчного мистецтва. Марія малює і завдяки цьому акту творіння безіменні могили будуть вічно вкриті квітом, а страшна потвора війни буде обов'язково переможена.
З початку повномасштабного вторгнення Росії твори Примаченко набули нової значимості. В найтемніші моменти 2022 року в Національному музеї імені Андрія Шептицького у Львові був представлений проєкт «Дарую Україні», а в Національному центрі «Український Дім» на виставці «Врятоване» глядачі побачили дивом вцілілі твори зі спаленого росіянами Іванківського історико-краєзнавчого музею. Ці виставки стали символічним втіленням незнищенності української культури.
В усі часи, всупереч обставинам, Марія малює, тож і ми не маємо опускати руки. У мистецтві Марії Примаченко є зерно того життя, яке попри все прагне проростати і відроджуватися, долаючи спротив реальності. Тільки той художник, який пристрасно бажає жити, навіть в непроглядній тьмі здатен вловити найменші рефлекси світла та кольору. У Марії їх вистачає для всіх.
Авторка статті — Тетяна Волошина, кураторка, мистецтвознавиця