Війна говорить із нами різними засобами. Десь через епічно-поетичне полотно, повне правдивості й символізму. Десь лаконічною і щемливою історією любові, яка творить життя навіть на смертному одрі. Десь, ставлячи питання про повторюваність огненного кола історії. Десь, занурюючи в історію очевидця. А іноді — змушує йти з героєм крізь постріли і темряву, до власної точки неповернення, без сподівань і чорно-білих попутників.
Олександр Довженко «Україна в огні»
Епічна та поетична кіноповість, повна правдивості й символізму. Тут щира і вдавана відданість, справжня й клеймована зрада, пристрасть у любові до коханих і — головне — боротьбі за власний дім. Бо «…так не підкорятися і так умирати, як умирають українці, можуть лише люди високої марки».
Іван Багряний «Огненне коло»
Броди, літо 1944 р., українці по різні боки барикад. Як це — опинитися між двох вогнів з мрією в серці про Україну? Як вийти з огненного кола історії? Твір про правду, ілюзії та прозріння. Документалізм, помножений на художнє слово, щедро приправлений екзистенційними розмірковуваннями, творить унікальний стиль Багряного.
Василь Симоненко «Весілля Опанаса Крокви»
Лаконічний і щільний текст про жертовність, людське серце і вічну любов. Трагічна реальність та гуманістичний пафос, момент і час буття, нотки гумору та до сліз щемливої історії «великої любові, яка вже на смертному одрі зачала життя».
Сергій Жадан «Інтернат»
Роман про донбаського вчителя Пашу, який нічого не зробив, але мусить розбиратись із наслідками. Про аморфність, свою правду, відповідальність і шлях — під обстрілами, в темряві, без сподівань і чорно-білих попутників.
Григір Тютюнник «На згарищі»
В. Шевчук якось зазначав, що Тютюнник завжди «переходить у дух та плоть свого героя». Так і в цьому тексті. Ви перейдете у плоть та дух головного героя – вчителя Федора Несторовича. Його очима ще раз побачите війну, його тілом відчуєте фізичний біль, його серцем будете плакати на згарищі війни.
Авторка статті — Ірина Побідаш, доцентка, кандидатка філологічних наук, літблогерка