Нещодавно для написання тексту я розглядала метод ненасильницького спілкування, його сутність та важливість у сучасному світі. У процесі написання мене зацікавило питання походження та природи психологічного насилля. Звідки у людей бажання пригнічувати інших?
З цим питанням я звернулася до Геннадія Шкляревського — заслуженого професора історії Bard College (Нью-Йорк, США). Геннадій надав мені відповідь, пояснюючи не тільки природу, а й можливі способи боротьби з насиллям та трансформації суспільства. Позиція Геннадія сильно контрастувала з тим, що я до цього чула. Тому, дуже хотіла б, щоб і ви ознайомилися з нею. Нижче публікую відповідь Геннадія на мій лист.
Геннадію, скажіть, будь ласка, яка, на Вашу думку, причина насилля в суспільстві?
Ви підіймаєте дуже важливе питання [питання природи насилля]. Мабуть, найважливіше питання для нашої цивілізації. Насильство має багато форм, в тому числі й психологічну. З проблемою насильства пов’язано дуже багато з того, що відбувається в сучасному світі.
Насильство є формою вилучення. Мета виключення — домінування. Неважливо яке: фізичне, політичне, психологічне або ще яке-небудь. Причина виключення сходить до джерел цивілізації й криється у нашій взаємодії зі світом, з тим, як ми його пізнаємо. Я не буду йти вглиб століть. Я просто хочу показати, наскільки глибока і серйозна ця проблема. Я ще хочу зауважити, що причина цієї проблеми не в природі, а в культурі нашої цивілізації.
Якщо причиною насилля є виключення, то природно, що розв'язання цієї проблеми у включенні. Включення — справжнє, а не уявне — являє собою творчий акт. Як приклад із відносин між людьми, для того, аби “включити” точку зору іншої людини, необхідно створити нову рамку, яка вміщувала б у себе і у нашу позицію і позицію іншої людини, як окремі випадки, тобто такі випадки, які правильні при особливих умовах або припущеннях.
У нашій цивілізації така творчість практикується дуже рідко. При зіткненні нашої точки зору з точкою зору іншої людини, ми намагаємося довести, що ми маємо рацію, а інша людина — ні. Чому ми це робимо? Причина проста і водночас дуже складна: ми не сприймаємо себе творцями — і тому не творимо нові, більш потужні й такі, що постійно розширюються, рамки бачення світу. Включення відмінностей — це джерело творчості, оскільки саме відмінності збагачують наше спільне знання. Саме в результаті включення різних відмінностей, утворюється нове і більш потужне бачення світу. Крім того, для того, щоб “включити” іншу людину, ми маємо визнати її автономію. Визнання автономії іншого є джерелом нашої моралі. Ми успадкували здатність творити від природи. Саме через процес творення наш всесвіт зберігає себе. Саме процес творення робить існування можливим. Коли ми створюємо, а також зберігаємо і задовольняємо цю важливу функцію. А задоволення — це джерело нашої естетичної насолоди. Таким чином, коли ми творимо, ми зберігаємо себе, розширюємо наше знання, виробляємо в собі моральні й естетичні почуття.
Скажіть, як має функціонувати суспільство, аби рівень насилля став менше? Чому мають навчитися люди для того, аби досягти цієї мети?
Складність розв’язання цієї проблеми полягає в тому, що фактично потрібно розв’язувати дві глибоко взаємопов’язані проблеми на локальному та на глобальному рівнях системи.
Проблема взаємовідносин між людьми — локальний рівень — розв'язується новою практикою, що засновується на творінні. Всі люди від природи творці. Всі люди створювали свій власний інтелект і свідомість; і роблять вони це у перший рік свого життя. Наприкінці цього першого року діти вибудовують своє уявлення про постійність навколишнього світу. Свідоцтвом цього є, наприклад, те, що вони починають шукати предмет, якого не бачать перед собою, але при цьому знають, що він існує (спробуйте сховати від дитини її іграшку — і вона буде її шукати). Тобто, вони побудували своє уявлення про оточення. Це є творчим актом величезного значення. Вчені й досі не можуть пояснити виникнення людського інтелекту.
Коли людина створює, вона реалізує ту найголовнішу функцію самозбереження, отриману в результаті еволюції. Реалізовувати її можна лише створюючи. Творінням люди підтверджують свою сутність і можуть більше, ніж вони могли до акту творіння. Відповідно. Вони стають більш потужними й збагачують спільну потужність людської спільноти.
Саме у цьому ключі треба змінювати чинну соціальну практику. Потрібно не доводити, що ти маєш рацію, а інший — ні, а насамперед долати себе і свою точку зору побудовою спільних рамок, де усі точки зору, включаючи вашу, можуть існувати як окремі випадки. Це джерело збереження життя. Об’єднання в спільні рамки — це не пошук консенсусу. Пошук консенсусу — це насамперед пошук спільних точок зору. Та в спільних точках зору немає відмінностей, а саме вони збагачують нас і відкривають нові грані та можливості.
Розвиток нових взаємовідносин між людьми — це лише частина проблеми. Інша її частина — це глобальний рівень. Річ у тім, що у наших суспільних системах, які існували до цього часу і багато в чому продовжують існувати, ієрархічні взаємодії панують над неієрархічними. Неієрархічні взаємовідносини — це взаємодії між рівними. Самі вони можуть об’єднати відмінності та створити новий і більш потужний рівень організації. Це джерело створення.
Проте створення нового рівня організації створює й ієрархію (бо один рівень більш потужний за своїми можливостями). Цей новий рівень треба зберегти. І це роль ієрархічних взаємодій. У силу своєї природи ієрархічні зв’язки не можуть створювати: немає шуканої рівності, яка дає можливість об'єднувати різні точки зору. В ієрархіях панує вертикаль, а не горизонтальні взаємодії. Обидві ці форми взаємодій: горизонтальна та вертикальна — необхідні. Вони відіграють важливу роль у процесі творіння. Неієрархічні взаємодії творять, ієрархічні зберігають. Ці форми є важливими аспектами процесу творіння. Вони глибоко взаємопов’язані одна з одною. Важливою умовою їх плідної взаємодії є баланс між ними. Ось цей баланс у наявних суспільних системах не дотримується.
Перехід до нової практики має відбуватися в обох напрямках: як у вертикальному, так і в горизонтальному. Я також думаю, що ініціатива в цьому переході має ініціатива в цьому переході повинна виходити не знизу і не зверху. Очолити цей перехід має середня ланка активної молоді.
Авторка статті — Олександра Джус