Серед усіх важливих тем, які я могла б висвітлити у «Мистецтві змін» — я вже знала наперед, якій ініціативі надаю перевагу.
«Пані патронеса» — це локальна організація з мого рідного міста Дніпра, яка займається проблемою домашнього насильства – такою болісною для нашого суспільства. Та кожного разу організація повертає мені надію у дієвість активізму та безпечне майбутнє українських жінок. 13 грудня 2021 року я мала можливість взяти інтерв’ю у засновниці громадської організації «Пані патронеса» Анни Карпеченкової. Я відчуваю гордість за ту діяльність, яку неймовірні жінки розвертають у Дніпрі – місті, де я народилась і зростала. Підтримуючи ідеї фемінізму та сестринства, я щиро захоплююсь ініціативами небайдужих громадянок та хочу зробити свій внесок у розвиток рівноправного та відповідального суспільства.
Головна мета цього інтерв’ю — познайомити та об’єднати активну молодь із «Пані патронесою» та її засновницею Анною Карпеченковою, яка демонструє неймовірну силу та стійкість і кожного дня зі своїми колежанками змагається за добробут постраждалих від домашнього насильства жінок та дітей. Головна місія «Пані патронеси», за словами самої засновниці — забезпечення видимості насильства на ранніх етапах, надання допомоги, підтримки, захисту всім постраждалим особам і забезпечення невідворотності покарання кривдника та зміну його насильницької поведінки.
Домашнє насильство завжди було поширеною проблемою та величезною загрозою для українських жінок, а пандемія стала трігером, який побудив до активних дій. На початку 2020 року активні громадські та благодійні організації міста Дніпра прийняли рішення про об’єднання. Хоча владні структури намагаються працювати із цією проблемою, зараз, на жаль, їхніх дій недостатньо, щоб убезпечити жінок та дітей, адже, окрім тотальної бідності та юридичних питань, ми стикаємося із ситуаціями, де присутня пряма загроза для життя.
10 благодійних громадських організацій міста Дніпра об’єднались, намагаючись підтримувати та пропонувати партнерство, розуміючи, що громадський активізм покликаний на те, щоб швидше розв'язувати гострі проблеми суспільства, ніж влада. Таким чином громадська організація «Пані патронеса», яка вже понад рік існує юридично та отримує підтримку з різних джерел, у тому числі з бюджету Дніпровської міської ради, стала голосом благодійних об’єднань, які надають психологічну, юридичну та гуманітарну допомогу постраждалим жінкам і дітям.
«Пані патронеса» проводить просвітницьку діяльність — школа «Пані патронеси» навчає фахівців із соціальної роботи та психологів. Також співзвучний проєкт, який працював з сім’ями ветеранів та загиблих на війні, в якому просуваються партнерські ненасильницькі стосунки у родинах, був підтриманий представництвом ООН в Україні.
Анна зазначає:
«Окрім цього «Пані патронеса» — це громадська ініціатива, рух небайдужих, в першу чергу, жінок, які розділяють цінності партнерських стосунків та прагнення жити в безпечному суспільстві, які усвідомлюють важливість добробуту кожної і кожного, у першу чергу дітей, які часто просто не можуть розказати про свої страждання в силу свого віку або незнання де шукати допомогу».
Як «Пані патронеса» надає допомогу?
Якщо розглянути маршрут постраждалої, то він починається таким чином: у нас працює диспетчерська гаряча лінія — диспетчерка «Пані патронеси» приймає телефонні дзвінки та здійснює ведення випадку. Вона консультує постраждалу або близьку родичку/родича постраждалої, під час процесу консультування обираються шляхи розв'язання проблеми, також надається первинна психологічна допомога.
Один з перших кроків, окрім кризового консультування, це надання інформації, що робити далі та куди звертатись. Крім того, при нашій організації функціонує кризова кімната для постраждалих осіб. З 1 липня по 1 листопада вона працювала за підтримки бюджету Дніпровської міської ради, ми виграли конкурс соціальних ініціатив та отримували фінансування із міського бюджету. Однак зараз немає постійної підтримки з боку міста та держави, тож ми залучаємо благодійні кошти для функціонування цієї квартири.
У чому необхідність кризових кімнат? У місті Дніпрі є два притулки для постраждалих осіб, але жертва потрапляє туди тільки після ряду необхідних процедур (медичне обстеження, юридичні питання і т.д.). Наша держава передбачила таке екстрене безпечне місце – кризова кімната, яка зараз знаходиться у процесі ремонту та відкриття. Ми бачимо необхідність такого місця вже зараз і тримаємо на благодійні кошти цю квартиру, поки державна ще не відкрилася. Майже завжди ця кімната зайнята, навіть зараз там перебуває жінка із трьома дітьми. Жертва може жити у кризовій кімнаті до 10 діб, але на розв'язання питання [транспортування у безпечний простір, надання першої психологічної допомоги, гуманітарне забезпечення, необхідні медичні обстеження – від ред.] ми витрачаємо 5–7 днів максимум. Кризова кімната буде функціонувати навіть тоді, коли відкриється державна, адже ми розуміємо, що запит на цю послугу у холодний пандемічний період буде тільки зростати.
На жаль, за даними міністерки соціальної політики України Марини Лазебної[1] у цьому році на 66 відсотків зросли зафіксовані Національною поліцією випадки домашнього насильства. Окрім цього всього, у нас ще є психологиня, яка, в першу чергу, працює з жінками та дітьми, ми залучаємо ще одного психолога з громадської організації «Альтернативний рух». Також у нас є юридична допомога, консультування, складання первинних документів та адвокатський супровід. Ми намагаємося не дуже часто використовувати такий тип допомоги, адже у нас функціонують безоплатні правозахисні організації, але іноді трапляються випадки, де адвокатський супровід є вкрай необхідним та терміновим. Навіть мені іноді доводиться представляти інтереси постраждалих в суді, тим самим ми створюємо певні юридичні прецеденти.
Як приклад наведу адвокатесу з нашої мережі Юлію Сегеду, яка наразі супроводжує сумнозвісну історію домашнього насильства, яка сталася у Дніпрі. Ім’я постраждалої Марина Полях, вона упродовж двох років терпіла жорстоке фізичне, сексуальне, психологічне та економічне насильство з боку співмешканця. Він погрожував її вбити та зґвалтувати її чотирнадцятирічну доньку. Сталося так, що всі механізми захисту, які постраждала намагалася застосувати, не спрацювали та до неї знову прийшов кривдник, вона, захищаючи себе і дитину, завдавала один удар ножем, у результаті якого він помер. Наразі Марину звинувачують у вчиненні навмисного вбивства, але її адвокатеса Юлія Сегеда домоглася від суду, щоб обвинувачена за цією статтею [Кримінальний кодекс України. Стаття 115. Навмисне вбивство – від ред.] могла і далі вести своє життя: ходити на роботу, спілкуватися з подругами, ходити на акції протестів тощо. Тобто вона не знаходиться у СІЗО чи навіть під домашнім арештом, очікуючи зняття обвинувачення.
Чи є проблема із набором волонтерів та робочої команди для проведення такої масштабної роботи?
Одним із принципів роботи мережі «Пані патронеса» – є надання професійних послуг. Ми є сервісною організацією, яка гарантує, що людина отримає професійну консультацію та професійний супровід. Наша діяльність у цій сфері є більш професійною, ніж державна у будь-якому вигляді. Ми навчаємо поліцію, соціальних працівників, психологів. Ми навчаємо зараз всіх тих, хто працює чи буде працювати в цій темі. Тому в нас не стоїть питання залучення людей без профільної освіти чи досвіду до надання таких послуг. Але я зазначу, що у нас є такі запити, які може виконати будь-яка зацікавлена людина, наприклад спільнота Автоволонтерів. Ми вже декілька разів користувалися їх послугами, в основному це переміщення та перевезення постраждалих із дітьми до притулків, до лікарів, в суд тощо.
Нам би більше хотілося охопити студентську молодь, бо хочеться жити у суспільстві, де наша організація виконує роль модераторів, які залучаються до прийняття рішень у глобальних та серйозних питаннях, однак сьогодні ситуація така, що незалежно від того, що я маю три вищі освіти й ще основну роботу в ООН, я просто встаю та роблю звичайну механічну роботу для захисту постраждалих. В основному, ми залучаємо волонтерів у питаннях гостро-гуманітарних, які досить швидко вирішуються. У нас немає такого, що ми б не змогли нагодувати, одягати та надати притулок постраждалій особі впродовж однієї доби – ми завжди знайдемо на це людей та ресурси, написавши один пост у фейсбуці.
Якщо говорити про інформаційні акції, про просвітництво, про поширення інформації про те, що таке домашнє насильство, що робити, куди звертатись — із цим є проблема, тому що люди вважають, що їх це ніколи не буде стосуватись, що це не про мене і так далі. І наразі ми не маємо стільки ресурсів, щоб приділяти достатньо уваги просвітництву.
Ми в «Мистецтві змін» говоримо багато про проєкти, які можуть залучати українську молодь. Чи долучається молодь до роботи «Пані патронеси»?
У нас зараз є двоє наших шанувальників — це навчальні заклади, які функціонують у місті Дніпрі. Університет внутрішніх справ — тому що наразі поліція найбільше реагує на випадки домашнього насильства — це їх обов’язок. В Україні поки що більшість людей звертається саме до поліції у випадках домашнього насильства, курсанти зацікавлені в отриманні інформації щодо протидії цієї проблеми. Вони приходять на заходи та на вуличні акції.
Також, у нас неочікувано з’явилась група студентів третього курсу із соціального забезпечення в університеті митної справи та фінансів. Проте, мені здається, що вони цікавляться цією темою із подачі своїх кураторів, тобто не абсолютній більшості людей там це може бути цікаво.
Які плани щодо залучення молоді? Поки що оформлених проєктів та планів ми не маємо, але невдовзі ми будемо подаватися на грантову підтримку, бо інформаційна робота вимагає багато ресурсу, однак, я думаю, що активна робота має проводитися саме із небайдужою молоддю, якісь неформальні об’єднання, де люди дійсно зацікавлені у розв'язанні проблеми. Не такі, що їх загнали та сказали слухати у той час, як вони займаються своїми справами – а дійсно зацікавлена молодь, яка поділяє наші цінності.
З іншого боку саме активна молодь говорить нам про те, що ми не в їхньому інформаційному полі, тому зараз для нас наступний виклик створити такі інформаційні продукти, завдяки яким молодь би дізналась про нас та нашу діяльність.
Авторка статті — Софія Чебаткова