Як ми сприймаємо власну історію? Яке бачення історії представляє держава в сучасній Україні? Як держава нейтралізує ворожу пропаганду щодо подій історії України? Та як це впливає на наше життя? У цій статті я спробую дати відповіді на ці питання.
Те, як держава реалізує власну політику щодо відновлення та збереження національної пам’яті називають політикою пам'яті. Знати власну історію означає мати відповідь на питання «Хто я?». Історія показує, чого варта свобода, яка форма держави та ідеологія поважає людину, її права та гідність, а яка ними нехтує, хто нам друг і хто нам ворог. Тому політика пам’яті доволі важливий інструмент держави підвищувати свідомість українців і давати людям можливість самим природно усвідомити, що добре і що погано та дати базовий набір цінностей.
Державна політика пам'яті формує контекст минулих подій та те, як народ буде вибудовувати своє теперішнє. Ефективна політика пам’яті сприяє посиленню національної свідомості та самоідентичності. Це відбувається у тому числі за допомогою поширення інформації про визначні історичні події, які вплинули на формування народу.
За радянських часів державна політика пам’яті щодо Голодомору, антиукраїнських репресій 1930-их і Української Революції (1917–1921), передбачала викривлення або заперечення цих подій. Зусилля були спрямовані на трактування історії в інтересах компартії та пропаганді про «братські та дружні народи» Радянського Союзу.
Від набуття Україною незалежності й до 2005 року зберігалися радянські традиції відзначення свят, ювілейних дати та проведення комеморацій. За часів президентства Ющенка, з 2005 року, в Україні змінилась політика пам’яті. Зокрема, у 2006 році Верховна рада визнала Голодомор геноцидом, а 2008 році у Києві був відкритий Національний музей Голодомору-Геноциду. У 2015 році був прийнятий закон, який засуджує комуністичний та нацистський режим та забороняє поширення їх символіки. Пізніше, у 2018 році Верховна Рада прийняла закон про реабілітацію жертв комуністичних репресій та у 2019 році закон про День пам’яті політичних репресій Великого терору.
Нині в Україні політикою пам'яті реалізує зокрема Український Інститут Національної Пам'яті, що заснований 2014 року. Метою діяльності Інститут є популяризація історії України та подолання історичних міфів. На своєму YouTube каналі УІНП викладає освітні ролики та лекції, а на сторінці у Facebook публікуються дописи про видатних постатей та історичні події. Також прикладом роботи Інституту є створення меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні — Музею Революції Гідності.
З метою дізнатися більше про вплив політики пам'яті та роботу інституту я вирішив взяти коментар у співробітниці інституту Тетяни Ковтунович, завідувачки сектору обліку та збереження усних джерел, координаторки усноісторичних проєктів Українського інституту національної пам'яті.
Чому та як сприйняття історичних подій минулого впливає на українців сьогодні?
Знання власної історії сприяє формуванню історичної пам’яті як на рівні спільноти, так і на рівні окремої особистості, що своєю чергою впливає на формування національної та громадянської ідентичності. Історичний досвід допомагає формуванню ціннісних та цивілізаційних орієнтирів, тому від глибини осмислення історичних подій залежить і те, як ми проєктуємо своє майбутнє.
Якщо брати середньостатистичного українця, то тут, скоріш за все, можна говорити, що рівень історичних знань впливає на рівень включеності в громадянські та політичні активності, а також впливає на формування патріотичних почуттів, особливо з огляду на те, що українське суспільство перебуває у війні з Російською Федерацією, яка окрім всього іншого постійно веде інформаційну пропаганду, побудовану на викривлені історичної правди.
Які з засобів впливу на національну пам'ять українців нині є найдієвішими?
Є багато засобів популяризації історичних знань. З огляду на роботу, яку провадить Український інститут національної пам'яті, можна виділити наступні форми роботи в цьому напрямку: це різного роду відеопродукти на історичну тематику — від фільмів до відеороликів; виставкові проєкти; видавничі проєкти — книги, брошури, каталоги, збірники документів; це різного роду відкриті заходи — лекції, семінари, конференції, вебінари, презентації, дискусії про різні історичні події чи постаті, тощо.
Всі ці форми роботи мають вплив на певну категорію людей, тому дуже важливою є саме комплексна реалізація політики національної пам'яті.
Звичайно, з розвитком технологій потрібно шукати нові сучасні підходи в подачі історичних знань для широкого загалу, особливу увагу варто звертати на інтерактивні форми.
Які засоби пропаганди та дезінформації використовуються в Україні з метою спростування історичних фактів та викривлення історії України? Як на це можуть впливати українські інститути?
Якщо йдеться про спростування історичних міфів, які лавиною продукує російська пропаганда, то тут ми маємо говорити не про засоби пропаганди та дезінформації у відповідь, а про розвінчання цих міфів через подачу правдивої історії.
Український інститут національної пам’яті робить це постійно і у різний спосіб.
Зокрема, Інститутом було видано книгу «Війна і міф» спрямовану на подолання історичних міфів про Другу світову війну. Книга складається з 50 міфологізованих сюжетів, які розвінчуються українськими істориками, спираючись на довготривалі дослідження й опрацювання розсекречених архівних матеріалів. Сюди можна віднести і Цикл анімаційних роликів про історію степової України «Південь без міфів». Нещодавно Інститут презентував у Полтаві виставковий проєкт та тематичну онлайн-екскурсію — «Мазепа. Karl XII. Пьотр І. Топ-10 міфів ru.пропаганди».
Та й загалом всі заходи, які проводить Інститут спрямовані на популяризацію правдивих історичних знань та подолання історичних міфів.
З огляду на те, що середньостатистичний громадянин України найбільше інформації споживає через телебачення, багато в цьому напрямку державної політики залежить від можливості державних інституцій впливати на наповнення саме телевізійного контенту. Але наразі ще маємо багато працювати, щоб потужно протидіяти ворожій історичній пропаганді.
Нині зрозуміло, що не можна забувати про події минулого. Хоча зв’язок між національною пам'яттю та сучасністю може бути не завжди очевидним для нас, він суттєвий і важливо розуміти, як він впливає на нас. Завдяки політиці пам’яті ми такі речі краще розуміємо, та стаємо готовими до того, щоб аналізувати та критично сприймати події минулого та теперішнього. Змінюється сприйняття і свідомість. Я вважаю, що свідомі люди здатні досягати більшого і творити зміни. Саме тому важливо говорити про власну історію та про те, як вона впливає на нас. Тут дуже влучні слова одного відомого вислову: «Народ, що знає своє минуле, готовий творити власне майбутнє».
Автор статті — Пилип Удовенко