Впевнена, що у вас колись виникало бажання пропорохотяжити всю квартиру, замість заповнення нудного звіту, або помити вікна, забувши про купу дедлайнів. Що ж, тоді вітаю в клубі прокрастинаторів — тепер ви один із нас.
Час від часу давати мозкові відпочити не є поганим. Аби ж він відпочивав: ця сіра речовина буде гризти вас через кількість невиконаних справ, які потрібно здати на цьому тижні, а ви ще навіть у записник не заглядали. У цьому й полягає одна з основних проблем прокрастинації: ми боїмося починати, бо вже заздалегідь налаштовані на невдачу, адже завдання таке велике й складне, а ми впевнені, що все піде шкереберть, як тільки сядемо за ноутбук.
Ех, якби ж то можна було стати генієм, як, наприклад, Вольфганг Моцарт… Чекайте, а хіба не Моцарт писав увертюру до опери «Дон Жуан» за ніч до прем'єри? Або Френк Райт, котрий лише за дві години спроєктував національну пам'ятку Америки «Будинок над водоспадом», хоча мав на це цілий рік.
Виявляється, люди, визнані світовими геніями, також стикалися з дедлайнами, панікою та лінню. Можливо навіть заробляли нервовий зрив через постійне відкладання важливої справи. Чи звинувачує їх суспільство за це? Ні, адже вони показали приголомшливий результат, але чи варто було так довго тягнути?#nbsp;
Все ж таки прокрастинація є доволі небезпечною, якщо її не контролювати. Найбільш руйнівним фактором, на мою думку, є стрес, який проявляється у постійному незадоволенні собою та відчутті провини.#nbsp;
Людина гризе себе за лінощі. Вони «захищають» її від виконання неприємного завдання, роблячи при цьому ведмежу послугу.
Щоб уникнути подібної ситуації варто задуматись, яка мета вашої праці. Що у вашому житті зміниться після її виконання, як це допоможе рухатися по кар'єрній драбині. Можливо, варто знайти в завданні щось цікаве для вас, щоб було бажання його зробити. Справу все одно доведеться виконати, але приємніше усвідомлювати, для чого вона потрібна, аніж через силу вичавлювати з себе результат, який призведе невідомо до чого.
Також є така штука як паніка останнього моменту: дедлайни горять, часу недостатньо, а нервова система висить на волосині. У цей момент, як правило, прокрастинатор активізується і «у вогні» закриває завдання. Людина начебто встигла, навіть завдання виглядає задовільним, але фізичних сил лишається хіба що на падіння у ліжко. Про моральні сили взагалі можна й забути, адже подібний стрес вичавлює з організму всі соки, що нерідко спричиняє вигорання.
Постійне відкладання може виникнути через страх невдачі. На жаль, нас не вчили в школі, як знайти в собі сили зробити правильний висновок та не засмучуватися через погану оцінку. Навпаки, вчителі частіше за все тицяли носом в помилку, примовляючи при цьому, що це сором – на очевидне питання відповісти неправильно. Після такого досвіду людина очевидно буде боятися починати щось нове, оскільки в її мізках вже сформувалася думка: «Помилятися погано. Якщо я зроблю це, мене насварять. Краще виконаю справу потім, коли краще до неї підготуюся».
І це «потім» перетворюється в систематичне відкладання складної задачі, яка, можливо, насправді набагато простіша у виконанні, ніж здається. Тут важливо правильно розраховувати сили та час. Ніхто не примусить вас робити все відразу, але маленькими кроками рухатися до фінішної смуги буде легше та приємніше, ніж все робити в останній момент. Плюс буде час проробити недоліки вашої роботи, тож вона стане глибшою та досконалішою.
Виконувати завдання поетапно – один з можливих способів побороти прокрастинацію. Інший – виконати справу максимально швидко, без спеціальної підготовки, без попередніх досліджень та роздумів – виконати без страху зробити неідеально. Результат такого виконання#nbsp; – часто неохайно зроблена чернетка. Трюк цього підходу у тому, що з чернеткою ви вже матимете готовий результат, який необхідно лише доопрацьовувати та на це доопрацювання у вас є ще час до дедлайну. Саме це може врятувати перфекціоністів, основна проблема яких – бажання отримати одразу отримати ідеальний результат. Від чернетки можна відштовхуватися, бачити недоліки та позбавлятися їх.
Загалом, прокрастинація поділяється на два види — пасивну та активну.
Якщо пасивний вид утворюється через страх невдачі та невпевненість у собі, то активний – через неправильний розподіл часу та своїх можливостей.
Наприклад, існують дві людини, одна з яких є пасивним прокрастинатором, а інша – активним, і перед ними постають дві задачі: помити сковорідку й закінчити написання звіту.
Перша вирішить почати зі сковорідки, а звіт відкладе на кращі часи, тому що вона боїться виконати завдання не так, як від неї вимагають. І саме через страх невдачі, людина відкладатиме написання звіту до останнього, що скоріш за все призведе до стресу, адже є певні терміни виконання, які в цьому випадку можуть порушитися.
Друга також спочатку помиє сковорідку, але не тому, що намагається уникнути звіту, а через те, що ця задача простіша й швидша у виконанні. Дійсно, написання звіту забирає деякий час, тому краще виконати менш важливу справу і вже спокійно перейти до головної. І саме за час виконання другорядної справи можна почати думати, як краще виконати основну. І коли сковорідка буде помита, людина перейде до звіту й успішно його допрацює.
Як висновок, завдяки розподіленому часові, активний прокрастинатор зміг впоратися з обома пунктами, коли пасивний — здувся після першого.
Тому прокрастинація іноді буває навіть корисною, якщо підходити до неї з розумом.
Авторка статті — Олеся Мазуркова