Зазирати за лаштунки креативної професії завжди цікаво, особливо якщо йдеться про роботу в онлайн-часописі про дизайн. Що найважливіше для менеджера такого медіа? Як розподілені ролі творчої команди? Які сенси транслює видання своїй аудиторії та світу в цілому? На ці та інші запитання погодилася відповісти шеф-редакторка онлайн-журналу Telegraf.Design Таміла Кошман.
Telegraf.Design — українське медіа про візуальне мистецтво і креативні індустрії, проєкт від онлайн-інституту Projector. Через діалог журнал розвиває культуру візуальних комунікацій в нашій країні, розповідаючи про життєву філософію та креативний підхід дизайнерів, ілюстраторів, стратегів, артдиректорів тощо.
«До того як стати головною редакторкою диджитального «Телеграфу», я працювала чотири роки в сумському онлайн-виданні «Цукр», три з яких керувала командою, — розповідає Таміла. — Однак захотіла рухатися далі, адже відчула певну стелю у своєму розвитку. Я чітко розуміла: моя наступна робота точно має бути не в Сумах, бо хочу перевершити те, що вже реалізувала. Побачила вакансію від Projector: вони шукали головну редакторку для Telegraf.Design. Після декількох співбесід обійняла цю посаду. Мабуть, потрапила в Telegraf.Design скоріше за менеджерські навички й досвід саме в керуванні командою, а не тому, що була сильною і професійною дизайнеркою».
Як ви почувалися, проживаючи ці зміни?
Було досить складно вписатися в уже сформовану команду зі своїми процесами й баченнями, щобільше — поєднати це з керівною посадою. Це незвичний досвід для мене. У «Цукрі» я працювала фактично з самого початку, а «Телеграф» — сформований, готовий проєкт із 6-річною історією. Фактично я нікого не знала у виданні й ніхто не знав мене.
Це дуже великий масштаб та відповідальність: у «Телеграфі» ми охоплюємо не одне місто, а всі регіони. Зараз, коли пройшов час, я переналаштувала свій локатор на більші масштаби й завдяки величезній підтримці Прожектора відчула внутрішню опору, яка допомагає розвивати наше медіа.
Окресліть три речі, які ви зрозуміли за час роботи на цій посаді.
Перше: рівень ефективності та вмотивованості команди залежить від керівництва. Однак саме команда формує остаточний продукт.
Друге: атмосфера для мене є украй важливою. Що вона комфортніша, то відкритішою буде комунікація, а значить і робота приноситиме задоволення. Можна дати завдання, класно описати ціль і шлях виконання, але проєкти нормально не реалізуються в робочому середовищі, котре тисне чи відволікає від цих процесів. Тому намагаюся, аби ми будували передусім товариські взаємини.
Третє: неодмінно має бути місія, себто для чого все проєктується і створюється. Я люблю ставити запитання своїй команді: навіщо ми пишемо текст? заради чого? щоб що? про що наше медіа? Це допомагає структурувати думки й корегувати напрямок, коли ми відхиляємося від мети.
Важливо розуміти глобальну перспективу і створювати продукт, який дійсно відповідає нашим цінностям. Знаємо, що для нас головне – розвивати українську креативну спільноту й показувати їй, що вона відіграє дуже важливу роль у творенні сучасної ідентичності.
На мою думку, це добре висвітлює один із ваших проєктів «Шрифтова абетка української ідентичності», в якому поєднані креативна подача й цінна ідея.
Так, ми в «Телеграфі» детально розповіли про Шрифтову Абетку — сайт з інтерактивною абеткою української мови, де кожна літера символізує, по суті, «прощання з будь-якою меншовартістю й усвідомлений інтерес і повагу до свого». Впродовж усього шляху від ідеї до реалізації над проєктом працювала велика команда, яка створювала дизайн, супроводжувальні тексти, окремий сайт, шукала й досліджувала шрифти, сенси, вивчала історії тощо. Можемо зазначити, що сайт уже відвідало понад 100 000 людей.
Що входить до адміністративної складової вашої роботи? Як розподілені обов'язки в команді?
Нас поки що п'ятеро, тож ми невеличка редакція, і в ній простіше налаштовувати всі адміністративні процеси. Зокрема, у нас є SMM-ниця, новинарка, дизайнерка, HR-ка і я, котра відповідає за менеджерські процеси, контент, монетизацію та існування нас як медіа. Усі обов’язки розподілені дуже чітко, з прописаними регламентами.
Завдяки такому, можна сказати, дружньому вайбу, ми намагаємося постійно обмінюватися ідеями. Двічі на тиждень зідзвонюємося з командою, адже працюємо в гібридному форматі: в офісі чи віддалено. Якщо виникають певні ідеї до текстів, візуалу чи якогось спецпроєкту, одразу реагуємо в онлайні.
У команді заохочую людей брати відповідальність не лише за свій напрямок роботи, а й допомагати та підстраховувати. До прикладу, новинарка може поділитися класною ілюстрацією для інстаграму, водночас сммниця закине в чат ідею для тексту. Думаю, що в цьому і є наша сила, бо формуємо командою здорове середовище для розвитку й роботи.
Спілкування з творчими особистостями часто вимагає нестандартного підходу. Як ви контактуєте з героями своїх матеріалів: дизайнерами, ілюстраторами, артдиректорами тощо?
Я б не сказала, що спілкування з творчими особистостями вимагає нестандартного підходу, швидше, як і в будь-якій сфері, тут є люди, з якими важко чи легко комунікувати. Складність може полягати в тому, що не всі, наприклад, розуміють, чому ми не можемо вносити правки після публікації тексту, або в тому, що герою важко розкритися й дати відверті відповіді під час інтерв'ю.
Намагаємося комунікувати з людьми так, як зі своїми друзями або хорошими знайомими. Запитувати щось банальне, як-от «що вас надихає», — це, на мою думку, вже неактуально в сучасній журналістиці. А найпростіший і водночас найкрутіший підхід, який може бути у спілкуванні з творчою спільнотою, — людяність. Людяне ставлення допомагає розкрити інших як особистостей та, відповідно, точно передати те, чим вони займаються і що їх хвилює.
Авторка статті — Валерія Мусхаріна