«Ми не повинні бути ідеальними.
Ми навіть не повинні бути майже бездоганними».
Мелоді Бітті
Суспільство часто нам диктує рамки успішності та цілодобової продуктивності. Який нам мати вигляд, яку професію обрати, як часто займатися спортом, чим врешті-решт треба володіти, аби соціум сприймав тебе успішним. Усе це б'є по нашій самооцінці, збільшує вимоги до себе і посилює прояви перфекціонізму. Чим небезпечний перфекціонізм і чим корисний? Що насправді маскується під ним? І чи всіх людей, які прагнуть досконалості, можна вважати перфекціоністами?
Існує декілька варіацій трактувань перфекціонізму.
Перфекціонізм — це поєднання непомірно високих стандартів зі схильністю до надмірно критичних оцінок власної поведінки, що проявляється у підвищеній тривозі, зумовленій помилками та невпевненістю у власних діях та переконаннях. (Р. Фрост, 1990)
Перфекціонізм — це прагнення бути бездоганним в усьому, цей механізм визначає особистісні стандарти людини, незалежно від здатності їх досягнути. (П. Х’юїтт та Г. Флетт, 1991)
Звідки береться перфекціонізм?
Здебільшого суспільство культивує тенденції досконалості, встановлює образ ідеального учня, який має вчитися на відмінно аби досягнути в подальшому успіху, а також працелюбного працівника, який виконував би свою роботу понаднормово. Часто нав’язуються ідеї неперевершеного зовнішнього вигляду і наративи на кшталт «до 30-ти років мусиш мати хорошу роботу, машину, сім’ю…»
Цеглинки прагнення до бездоганності можуть закладатися ще в дитячому віці. Наприклад, дитину можуть хвалити і дарувати подарунки за оцінку 12. Коли ж та отримує 10, батьки питають: «А чому не 12?» Так формується сприйняття того, що коли неідеальний результат, ти ні на що не заслуговуєш. І щоб отримати любов та добре слово, ти повинен мати найвищі досягнення. Відбувається ототожнення своєї цінності зі своїми результатами.
Значний вплив на формування перфекціонізму мають соцмережі. Ми заходимо в Instagram і бачимо ідеальні картинки, гарні тіла, відпустки у 5-зіркових готелях тощо. А наш мозок не завжди розуміє, що здебільшого ці фото — ідеалізований образ життя. Це впливає на нашу самоцінність, і в нас може з’являтися прагнення бути подібними до людей «з картинки». Внаслідок цього ми можемо порівнювати свою зовнішність, досягнення, стосунки й решту аспектів життя з іншими людьми, не допускаючи думки про те, що маємо абсолютно різний та унікальний досвід і бекґраунд.
Хто такі перфекціоністи?
Однією з основних рис перфекціонізму є встановлення надмірно високих цілей та стандартів і прояви залежності самооцінки від своїх досягнень.
Переважна більшість психологів сходиться на думці, що головна емоція, яку відчувають перфекціоністи — це страх. Іншими словами: я буду дуже-дуже старатися не для того, щоб отримувати задоволення від процесу, а щоб отримати схвалення та прихильність соціуму.
Такі люди мають бажання досягнути максимального результату, але коли щось виходить неідеально, всі досягнення, наскільки хорошими вони б не були, знецінюються.
Одним із проявів перфекціонізму є небажання експериментувати. Перфекціоністам часто потрібна абсолютна впевненість у результаті, а для цього слід уникати ризиків. Можуть виникати думки, що я ще недостатньо готовий, мені потрібно досягнути ще ось це й ось це, аби рухатись вперед. Натомість такий хід думок призводить до очікування ідеального моменту, який ніколи не настане, замість того щоб щось пробувати, робити помилки і вчитися на них.
Коли у боротьбі з перфекціонізмом потрібна допомога спеціаліста?
За словами психологині, психотерапевтки й арттерапевтки Анни Гарбузюк, «Для нас усіх важлива думка оточуючих. Проте межа перетинається, коли робота, хобі, решта дій перестають приносити задоволення, оскільки єдиною і головною ціллю є ідея зробити будь-що ідеально. Це починає впливати на все життя, з’являється залежність від думки оточуючих, скутість у вчинках, неможливість діяти без схвалення з боку суспільства.
Люди не помічають своєї втоми, яка може призводити до виснаження та навіть до депресивних епізодів. За сильним бажанням довести все до ідеалу можна перестати помічати потребу у відпочинку.
До того ж, може здаватися, що деякі прояви поведінки є перфекціонізмом, але насправді за цим може критися тривожний розлад, ОКР, генералізований тривожний розлад. Насторожувати мають нав’язливі думки, які ви не можете спинити, або нав’язливі дії, які ви перестаєте контролювати. Наприклад, ідеально рівно розташувати предмети на кухні, аж так що ця дія повторюється кілька разів і без цього ритуалу ви не можете вийти з дому».
До яких наслідків може призвести ігнорування «тривожних дзвіночків» перфекціонізму?
Анна Гарбузюк каже: «Насправді, якщо коротко, це призводить до неякісного життя — виснаження, депресивних епізодів тощо. Наслідки можуть бути абсолютно різними, багато що залежить від життєвого фону, характеру людини та типу її особистості».
Чи буває перфекціонізм корисним?
«Якщо прояви перфекціонізму доходять до крайнощів, ніякої користі це не приносить, — пояснює психологиня. — Але від перфекціонізму важливо відмежовувати вимогливість до себе: коли я люблю якісно виконувати роботу і докладаю до цього всі зусилля, але разом із тим приймаю свої обмеження, невизначеність, ті обставини, на які я не можу впливати. Це вже інша картинка, яка допомагає досягати бажаних результатів і працювати якісно, на відміну від перфекціонізму, де є бажання досягнути лише крайньої ідеалізованої точки».
Як уживатися з перфекціонізмом, якщо це некритично?
«Зазвичай люди, схильні до перфекціонізму, можуть забувати про відпочинок. Тому корисно буде відслідковувати власні дії, емоції та планувати впродовж дня приємні дрібниці, які приноситимуть радість, задоволення і розвантажуватимуть нервову систему. Можна навіть ставити собі нагадування, щоб не забувати про це.
Також хорошою практикою стане «щоденник емоцій». Щодня записуйте власні емоції та те, чим вони були викликані. Якщо важко розрізнити емоції, можна скористатися табличкою. Це допоможе розвинути навичку саморефлексії», — підсумовує Анна Гарбузюк.
Отже, не кожну людину, яка прагне виконувати свою роботу якісно і старанно, можна вважати перфекціоністом. Варто розрізняти бажання досягнути лише ідеального результату і неприйняття своїх провалів від вимогливості до себе, коли ви здатні прийняти свою неідеальність. Такий варіант дійсно може допомагати досягати поставлених цілей і отримувати бажаний результат. За умови якщо бути уважним до себе, помічати свою втому і закривати потребу у відпочинку.
Авторка статті — Аліна Біндас