Специфіка створення театрального костюма
Театральний костюм — мистецький артефакт, який причаровує публіку як під час свого життя на сцені, так і застигнувши у виставкових залах галерей чи музеїв.
Проте не усі замислюються над тим, хто ж створює театральні костюми. Звичайно, кропітка й цінна робота кравців і швачок є необхідною для втілення театрального костюма в матеріалі, але сама алхімія його народження починається з художника та ескізу.
Іноді можна почути як творців театрального (або й кіношного костюма) називають костюмерами. Однак костюмер — це окрема професія. Обов'язками костюмера є догляд за вже створеним костюмом, подача його в гримерку актора або на знімальний майданчик. Автором і творцем костюма вважається художник (або дизайнер). Саме він народжує ідею й образ, створює ескіз, підбирає необхідну тканину і спільно із закрійником вигадує й розробляє конструкцію майбутнього костюма.
Театральний костюм — це не стільки одяг у звичному розумінні, скільки образ персонажа вистави або перформера. Таке магічне мистецтво перетворення людей має свою давню історію. Зокрема в Україні історія театрального костюма простежується через традицію і цілий пантеон знакових митців.
Зазвичай розмова про український театр починається зі згадок обрядового народного театру, як-то дійство маланкування або бароковий театр XVII–XVIII століття, як-то український вертеп або ж явище шкільної драми. Попри те, що в цю епоху розквіту української культури, Києво-Могилянська академія як один із центрів театрального мистецтва приділяла значну увагу театру, на сьогодні ми все ж дуже мало знаємо про тогочасний український театральний костюм. Зокрема ми можемо говорити про нього, посилаючись хіба на описи чи аналогії із західноєвропейським театром тих років.
Василь Кричевський як професійний художник українського театру
Виникнення першого постійного професійного українського театру пов'язують з ім'ям Марка Кропивницького, а появу професійного художника в українському театрі пов'язують із титаном українського мистецтва — Василем Кричевським, якого до співпраці запросив ще один славетний корифей — Микола Садовський. Ви можете згадати Василя Кричевського насамперед як одного з творців державної символіки УНР, розробника нашого державного герба, архітектора, що сформував стиль українського модерну в архітектурі. Однак також він відомий завдяки своїм ескізам театральних костюмів до вистави «Богдан Хмельницький», що були створені в роки українського національного й культурного піднесення початку ХХ століття.
Тут ми бачимо чудовий зразок справжнього впізнаваного українського модерну з характерною ошатною орнаментикою, декоративністю, монументальністю та стриманою красою. Тяжіння до декоративності й монументальності взагалі можна назвати однією з впізнаваних рис не тільки українського театрального костюму, але й українського мистецтва загалом. Це період візуалізації української ідеї, народження самої України. І, певно, саме 10-20-ті роки ХХ ст. стали найбільш патріотичними й державотворчими в історії українського мистецтва. Василь Кричевський разом із братом Федором Кричевським виховали не одне покоління майбутніх зірок українського мистецтва, а, головне, — вони прошили їх відчуттям українського стрижня.
В. Кричевський. Ескіз костюма Гетьмана до вистави «Богдан Хмельницький» М. Старицького, 1920. З колекції Музею театрального, музичного та кіномистецтва України.
Історія авангардного театрального костюма
Сьогодні в нас, можна сказати, відбувається перевідкриття частково забороненого, частково забутого, а частково й вкраденого українського авангарду. Авангард початку ХХ століття — це період сміливості, експериментів і революції. Сьогодні ми знаємо як українська національна революція була знесена, немов цунамі, революцією комуністичною, а згодом — і червоним терором. Від митців того часу ми б не почули горезвісне «мистецтво поза політикою». Митці того часу будували мистецькі й ідеологічні злітні смуги, з яких в життя народних мас і на театральні сцени влітали нові політичні гасла.
У цей період театральний костюм змінюється докорінно. Тепер він не намагався імітувати реальність, не намагався сподобатися красою, ошатністю або витонченістю. Авангардний театральний костюм чітко заявив: костюм у театрі — це знак, це ідея, це мистецтво. Тепер театр був не для вибагливих панів, а для грубого робочого класу. Світ перевернувся догори дриґом.
А. Петрицький. Ескіз костюма Дружини Бульби до вистави «Тарас Бульба» М. Лисенка. Постановка не здійснена, 1919-1921. З колекції Музею театрального, музичного та кіномистецтва України.
Олександра Екстер, Вадим Меллер, Анатоль Петрицький, Олександр Хвостенко-Хвостов були зірками ще за життя й очолювали легіон кращих українських художників-авангардистів театру. Сьогодні їхні ескізи костюмів сприймаються як самодостатні мистецькі твори, продаються за величезні гроші на аукціонах та стають перлинами приватних і державних колекцій. І хоч нас це вже ніяк не дивує, але їх, як і багатьох інших українських художників, позиціонували як представників російського авангарду. На щастя, історична (та й просто людська) справедливість поступово бере гору. Сьогодні все більше музеїв і науковців світу визначають українських авангардистів саме українськими художниками.
Олександра Екстер. Ескіз костюма до іспанського танцю. Балет Ельзи Крюгер, М. Одеса, 1920. З колекції Музею театрального, музичного та кіномистецтва України
О. Хвостенко-Хвостов. Ескіз костюма Танцівниці до балету «Беркути» Б. Лятошинського. Театр опери та балету, Київ, 1932. З колекції Музею театрального, музичного та кіномистецтва України
В. Меллер. Ескіз костюма дo хореографічного ескізу «Маски» на музику Ф.Шопена. Студія рухів Броніслави Ніжинської, Київ, 1919. З колекції Музею театрального, музичного та кіномистецтва України
Український театральний костюм 20-30-х років ХХ ст. охоплює всі новітні течії й стилі: футуризм, кубофутуризм, конструктивізм, примітивізм, експресіонізм. Художники знову звертаються за натхненням до українського народного мистецтва, шаленої барвистості, геометризації й монументалізації форм. Це період, коли художники починають звертатися до боді-арту й оголеності. Костюми цього часу дивують химерністю форм, екзотичністю й фантазійністю. Взагалі стає важлива не так вартість тканини, як форма й об'єм, які створюються. Недорога тканина, на зразок мішковини, стає одним із найвживаніших матеріалів для театрального костюму. Це також пов'язано і з економічною кризою революційного періоду.
Це час, коли новатори різних галузей кооперуються для створення дійсно нового мистецтва. Так, режисер Лесь Курбас казав, що в українському театрі з'явився художник саме тоді, коли з'явився Анатоль Петрицький. А Вадим Меллер свого часу активно співпрацював як з Лесем Курбасом, так і з новаторкою хореографії Броніславою Ніжинською. Саме для неї були створені його впізнавані ескізи костюмів, які можна назвати сьогодні його візитівкою.
У першій третині ХХ століття Київ і Харків були потужними центрами новаторських мистецьких процесів. Українські художники мали живе й активне спілкування з колегами Західної Європи. Пікасо, Екстер, Соня Делоне, Малевич, Клеє, Меллер — відстань між Києвом і Парижем була настільки малою, що між художниками різних ідейних таборів в одній країні прірва була більша, ніж між однодумцями з різних країн.
А. Петрицький. Ескіз костюма Єви до вистави «Вій» Остапа Вишні за М. Гоголем (Режисер Г.Юра), Театр ім. І. Франка, Харків, 1925. З колекції Музею театрального, музичного та кіномистецтва України
Особливості театрального костюма другої половини ХХ століття — початку ХХІ століття
Як свого часу Василь та Федір Кричевські виховали цілу когорту українських художників, так і Вадим Меллер та Олександра Екстер фактично створили школу українського театрального мистецтва. Засновуючи студії, вони стали вчителями багатьох майбутніх сценографів і художників театрального костюма.
Ми вже знаємо, що після розквіту модернізму й авангарду в Україні запрацювала м'ясорубка червоного терору, яка лишила в історії нашого мистецтва явище Розстріляного Відродження. Це зумовило штучну переорієнтацію українського мистецтва на смаки й постулати метрополії — Москви. Однак театр і театральний костюм як його складова знайшли шпаринку для власного відродження. Поступово з'являються такі подужні художники як Федір Нірод, Євген Лисик, Мирон Кипріян, Михайло Френкель.
Якщо Євген Лисик дивував й дивує досі особистим унікальним світобаченням і стилем справжнього генія, то низка інших художників поступово випрацьовує спільну тенденцію чи навіть напрям, який називають — дієва сценографія. Власне, в 60-х, 70-х роках починають активно говорити саме про сценографію. Візуальна складова вистави стає мистецтвом концепції і філософії. Театральний костюм є складовою цієї сценографії, частиною простору, частиною світу, який живе, наче оголена концепція. Один зі знакових художників цього періоду, Михайло Френкель, став автором двох видань присвячених мистецтву сценографії, які можна вважати своєрідним підручником. Театральний костюм тепер виконує функцію прояву внутрішнього світу, психології й емоційного стану персонажа вистави.
Сьогодні все більше відбувається зближення між українським та європейським театром. Досі триває процес відходу від бідного й нерідко відверто примітивного театру 90-х – початку 2000-х років.
Є. Лисик. Ескіз костюма кардебалету «Карнавал» до балету «Тіль Уленшпигель» Є. Глєбова, Театр опери та балету ім. І. Франка, Львів, 1975. Балетмейстер М.Заславський. Приватна збірка родини Є. Лисика
Сучасний український театральний костюм
Важко окреслити єдиний стиль або єдину ознаку нашої епохи. Можливо, найточніше буде назвати те, що відбувається в мистецтві театрального костюму зараз, словами — пошук та різноманітність. Не існує єдиних орієнтирів. Кожен театр, художник чи режисер шукає власний шлях, проявляє себе і намагається не так потрапити в течію, як вирватися з неї.
Сьогодні, окрім державних театрів, є чимало разових мистецьких проєктів, які десятками виникають, користуючись грантовою підтримкою. Вряди-годи виникають більш довготривалі незалежні мистецькі об'єднання й ініціативи. Це привносить більш активний рух у процес розвитку українського театру.
Оленка Поліщук. Костюми до перформансу на основі партитури XVIII ст. «Вертеп. Необарокова містерія». Мистецька формація Ігнеа корда. Покази відбулися у Великій Лаврській дзвіниці та Національному центрі «Український дім», Київ, 2021
Озираючись на попередні десять років, Революцію Гідності, війну, розпочату РФ проти України, можна сказати, що настає третя епоха національного відродження і пошуку актуальної української ідеї. Звичайно, це також впливає і на театр, і на театральний костюм. Все більше бачимо як художники звертаються до українського народного традиційного мистецтва, до мистецтва українського бароко, модернізму чи авангарду в пошуках ідентичності.
Марія Погребняк. Костюм Фурія, створений в рамках резиденції українських сценографок в Грузії для Українського павільйону Тбіліського бієнале сценографії, 2023
Богдан Поліщук. Костюм Ляльки для перформансу «Броніслава Ніжинська: танц-реконструкція» (Хореографка С. Олексюк), Київ, 2021
Богдан Поліщук. Фото з перформансу «Броніслава Ніжинська: танц-реконструкція» (Хореографка С. Олексюк), Київ, 2021
Я, як співзасновник Галереї сценографії, а також куратор деяких її проєктів, можу прослідкувати зростання все більшої уваги саме до театрального костюму. Так, нами в співпраці з Музеєм театрального, музичного та кіномистецтва України й видавцем Олександром Савчуком в 2021 році була видана книга «Український театральний костюм ХХ–ХХІ ст. Ескізи», яка демонструє тяглість української традиції мистецтва ескізу костюма протягом 100 років. Також, у межах міжнародного Тбіліського бієнале сценографії 2022, Галерея сценографії презентувала Український національний павільйон, експозиція якого була вибудована саме довкола театральних костюмів, створених сучасними українськими художницями.
Фото з вистави «Лисеня, якому вдалося» Г. Листвак (Режисер Б. Поліщук). Перший театр, Львів, 2019
Тож, підбиваючи підсумки, можна сказати, що мистецтво театрального костюму не втратило своєї магії. Незабаром на нас чекає нова хвиля його піднесення.
Богдан Поліщук, сценограф, режисер, співзасновник Галереї сценографії та Міжнародного фестивалю «Львівське квадрієнале сценографії»