ІСТОРІЇ культури

Діячі культурного сектору про роботу на карантині

Карантин підштовхнув представників культурного сектору шукати та створювати нові форми для робочої діяльності. У проєкті «Щиро» вони діляться своїми відкриттями, спостереженнями та досягненнями.
Проєкт «Щиро. Історії про...» — це діалог про життя у ритмі карантину у форматі розповідей. Герої проєкту діляться історіями спостережень, переживань та змін, що відбулися під час самоізоляції та карантину. Надіслати свою історію може кожен через форму на основній сторінці проєкту.
Ігор Абрамович
арт-дилер та куратор


У цей непростий час наша команда продовжує працювати та дискутує у зумі з приводу будь-яких питань. На часі оновити діджитал-стратегії, звернути увагу на роботу сайтів та платформ, що презентують сучасне українське мистецтво та сприяти впровадженню технологій у власний бізнес. Дуже приємно спостерігати за поступовим зростанням інтересу до арту. Поки весь світ завмер в заціпенінні, у людей нарешті з'явився вільний час та потяг до прекрасного.

Помітна й активність серед колекціонерів, які хочуть підтримати культурні осередки. Листи з теплими побажаннями від партнерів, величезна кількість накопиченої колегами енергії та ідей — усе це дуже тішить. Проте, живого спілкування все ж не вистачає. Із задоволенням проводжу перші зустрічі з клієнтами, які вже втомилися від електронних каталогів та хочуть «познайомитися» з мистецтвом наживо.


На час карантину ми разом із сім'єю переїхали у передмістя, тож я взяв собі за звичку ранковий спорт на свіжому повітрі. Ізоляція стала затишною завдяки моїм донькам, а ще з'явився час надолужити те, на що так бракує часу зазвичай: дочитати книжки.
Проєкти за участю митців, яких я підтримую, наразі відтерміновано, але варто звернути увагу на той факт, що діячі креативної індустрії нарешті перейняли світову тенденцію та почали втілювати ініціативи у режимі реального часу.
Аби зрозуміти для себе, як переживають ізоляцію українські художники, я запропонував друзям поділитися власними роздумами. У підсумку, ділюся їх історіями та рефлексіями у власному фейсбуці: шукайте за тегом #мистецтвонакарантині у Facebook. Степан Рябченко спробував себе у якості куратора та організував міжнародну онлайн-виставку сучасного мистецтва Strange Time, яка презентує творчість авторів з усього світу.

А ще, разом із командою IDEII, з почину керівника агенції Ігоря Криволапова, завершуємо благодійний марафон Stay Art Home. Усі зібрані кошти вже переховані для забезпечення захисту пацієнтів та лікарів НДСЛ «Охматдит». Гадаю, що художники не могли лишатися осторонь боротьби з пандемією, і таким чином, зробили емоційний та фінансовий внесок, та ще й в новому, інтерактивному форматі.

Карантин — тимчасовий, мистецтво — вічне!

Влад Троїцький
засновник театру Дах, гурту Дахабраха, фрік-кабаре Dakh Daughters


Я живу за містом, тому самоізоляція для мене була досить органічною. Щиро кажучи, через те, що я дуже багато їжджу, мені було швидше в радість побути вдома, з родиною. Я також займаюся спортом: кожен день проходжу по 5-10 км скандинавської ходьби, займаюся йогою. Живу таким собі нормальним, спокійним життям.

На карантині значно збільшилася інтенсивність роботи. За цей час ми запустили три великі проєкти. Перший — ALAMBARI #TogetherAtTheSameTime. Це перформанс, який встановив цифровий рекорд одночасної участі в зйомках кліпу людей з різних країн. У ньому взяли участь сотні людей з усього світу. Ми записали, як вони роблять якісь однакові дії одночасно.

Крім того, ми запустили та інтенсивно розвиваємо проєкт «Дегустація книжок». Щовівторка і щоп'ятниці виходять сети по шість книг. Вівторками від Dakh Daughters, а п'ятницями — від акторів театру ДАХ. Я модерую. Проєкт готуємо спільно з Інститутом Книги. «Віддегустували» вже понад 60 книг, будемо продовжувати.

Але найголовніше — ми випустили театральну zoom-серію «Смута». Це абсолютно новий формат, тому довелося активно над ним попрацювати. У нас був готовий спектакль, і ми два місяці займалися його перекладом в нову форму. Сформувався жанр на межі кіно та театру. Від кіно — великі плани, камера, екран. Від театру — сам live-формат, відсутність дублів, відсутність монтажу. Перед акторами і режисером виникли інші вимоги, змінилося саме поняття ритму. Навіть глибина опрацювання ролі акторами для zoom-формату набагато вища. Актор виступає і оператором, і сценографом, і світловиком — стає мультидисциплінарним художником. І це дає своє, особливе розкриття персони.

Надалі народився ще один формат — zoom-салон. Після вистави у zoom відбувається спілкування, обговорення. Причому вдається зібрати таких людей, яких в офлайні ніколи не збереш. Можуть відвідувати ці зустрічі і люди з-за кордону: з Берліна, Лондона, Парижа, Страсбурга, як це було на останньому салоні. Якось само собою сформувався такий новий тип комунікації.

Я впевнений, що це буде самодостатня форма, як новий вид мистецтва. Навіть люди, що живуть у Києві, не завжди готові зібратися і поїхати в театр. А от сидячи вдома о дев'ятій вечора за келихом вина, подивитися крутий фільм-спектакль, та ще й зустрітися з цікавими людьми, з якими в житті складно зустрітися — це значно простіше та цікавіше.
Карантин став спусковим гачком для утворення нових форм. Я впевнений, що кожна з них буде розвиватися й далі. Ті ж фізичні галереї люди відвідують не так часто, і в них неможливо розмістити таку кількість робіт, як в електронній галереї. Поява та розвиток онлайн-форматів відкриває нові можливості для всіх представників культурної сфери.
І головне, карантин показав: чим більше мобільний і адаптивний художник, продюсер, режисер — тим більше шансів у нього бути актуальним і популярним в цьому світі, що досить логічно. Адже YouTube, соціальні мережі і месенджери давно стали частиною нашого життя. Тепер все залежить від якості контенту. Зараз всі ломанулися створювати свої проєкти, через що з'явилася купа шлаку. Але з часом все викристалізується, і ми будемо мати точне уявлення того, куди йти за якістю і наповненістю.
Павло Гудімов
колекціонер, арт-менеджер, куратор у Ya Gallery


На час карантину і львівський, і київський філіали Ya Gallery перейшли в онлайн-формат та об'єднали свої зусилля для того, щоб інтегрувати спільні ідеї та зрозуміти, як нам далі рухатись. Ми зрозуміли, що в нас є багато справ, які треба підтягувати. Зокрема — справи, пов'язані з комунікаціями та справи, пов'язані з тим, що нам треба підтягнути пам'ять про ті проєкти, які вже відбулися.

І ми почали розвивати проєкт, який ми назвали «Ya Gallery Online». Крім того, що ми почали запускати хештеги (наприклад #янакарантині, на який відгукнулися багато художників та творчих людей), ми зробили ще хештег #історіїмистецтва, за яким почали давати легко подану must know інформацію про мистецтво. Ми охопили широкий спектр тем: і сучасне мистецтво, і старе світове мистецтво, і класичне, і модернізм — зробили декілька сотень історій, продовжуємо їх і зараз будемо трошки реформувати.


Але найгучніший і найважливіший для нас проєкт, який ми пов'язуємо з розвитком нашого каналу на YouTube, називається #яколекціонер. Це щотижневі стріми. Ми з командою відпрацювали 10 стрімів першого сезону — весняного. І тепер входимо у новий сезон, літній.

Перший сезон був такий карантинний-карантинний: я один у студії, і ті сюжети, які ми знімали протягом тижня про колекціонерів та про художників, про якісь цікаві пригоди (наприклад, як знайти на смітниках предмети колекціонування). Наступні десять серій #яколекціонер ми вирішили відзняти вже з гостями. Першим гостем буде Богдан Тихолоз, директор музею Дім Франка у Львові, який перезапустив, оновив, освіжив цей музей. У випуску будемо показувати багато цікавих та надзвичайних речей, які до цього ніде не публікувалися. От ніхто не знає, як відбувався монтаж пам'ятника Франка у Львові. А ми змогли знайти фотоматеріали — це супер ексклюзив, який ніхто не бачив.
#яколекціонер — тема бездонна. Тому що і я колекціонер, і ви колекціонери, і кожен колекціонер. Ми не кажемо «ти колекціонер, тому що ти збираєш мистецтво». Якщо людина збирає цікаві ідеї, магнітики, аксесуари, дрібні, але приємні речі — це шоу для тебе. Це наш формат роботи зі спадщиною, з актуальними речами.
На стрімах було багато смішних моментів. Наприклад, я забував під'єднати мікрофон і дуже сварився на когось зі своїх колег. З іншої сторони — це життя. Мені дуже подобається формат, у якому поєднується стрім та якісь заготовлені ролики. Це нагадує безперервну модель нашого життя. Людям цікаво дивитися на такі речі.

Для розвитку YouTube-каналу, ми почали викладати й екскурсії. Наприклад, двогодинну екскурсію Ангелами, яку я робив восени 2019 року, подивилися більше тисячі людей за тиждень. Мені дуже цікаво, скільки з них подивилися екскурсію повністю дві години.

Темп життя став ще швидшим. Я постійно мотаюся між Львовом і Києвом. Практично кожні два тижні я переїжджаю туди-сюди. Тож завантаження достатньо серйозне. Ми продовжуємо готувати офлайнові заходи: проєкт Дмитра Молдованова «Міфослів'я» показуємо у Києві та проєкт «Вода» Антона Логова у Львові.

Челенж #янакарантині став тим челенжем, який зажив своїм життям — я до сих пір зустрічаю людей, які постять під цим хештегом. Мені він дуже сподобався. Челендж вийшов був легким, цікавим. Хтось з команди на нараді в zoom просто запропонував запустити якісь хештеги. І ми зробили так, щоб художники мали можливість висловитися.

Ми не плануємо полишати онлайн-проєкти після остаточного закінчення карантину. Будемо продовжувати #яколекціонер, запустимо новий формат відеоподорожей. Найближча з виставок, яку я дуже хочу зробити — Лабіринти ЛКСФ про фантастичну історію Львівської кераміко-скульптурної фабрики. Історія легендарна, але не написана. Ми з командою працюємо майже два роки та точно зробимо цей проєкт. На наступний рік вже плануємо декілька проєктів, у тому числі мандрівні виставки. Подивимось, як буде нам підказувати ситуація з тими змінами, які відбуваються в суспільстві.

Тож «планов громадьё», ідей багато, тому дуже приємно, що галереї почали працювати та вже приймаються своїх перших гостей, які поступово почали вилазити зі своїх комфортних карантинних домівок.

Ірина Данилевська
засновниця та голова оргкомітету Ukrainian Fashion Week


Мій час на карантині почався, як і у всіх. З необхідності перелаштувати своє життя. Професійне та побутове.

Навіть для менеджера з 27-річним досвідом, осмислити нові реалії і структурувати «нове життя» в перші дні було складно.

Уявіть собі кімнату, в якій розташовано 4 величезні екрани.

На одному з них постійно триває фільм про Україну, про незлагодженість структур влади, про бюджет, який дивно витрачається… Промайнули портрети літніх людей… Надовго затрималось зображення лікарів. Ще не виснажених, але розгублених і повністю незахищених... Літаки з земляками, що повертаються з далеких країв. Потім знов лікарі. Лікарні. Олігархи. Владні структури і їх дії… Лікарі…

На другому екрані — дизайнери. Їхні студії. Накладні, за якими недоотримана тканина. Неробочі машинки. Преси, що не прасують одяг. Сиротливі сукні з нових колекцій. А на розкрійних столах — десятки метрів спанбонду. Дизайнери та їхні команди в масках і рукавичках, які шиють не весільні сукні, а захисні комбінезони. Дизайнери, у яких в усіх можливих месенджерах триває листування: спанбонд, резинка, доставка… і незахищені лікарі, на тлі бадьоро звітуючих бюрократів…

Є третій екран. І на цьому екрані кадри fashion-показів. Фрагменти fashion-фільмів. Голови членів журі національного конкурсу молодих дизайнерів, що схилились над протоколами оцінки колекцій… і всі ці проєкти «над прірвою» через невизначеність і неможливість щось планувати.

Четвертий екран. Він дуже динамічний. У кадрі діти, що бігають, стрибають, б'ються і знову бігають. Собаки, що бігають, гавкають, б'ються і знову бігають. Знову діти. Повільно проходить кіт. І знову діти, собаки, швабри, пилосмоки, пральні машини, спирт, бактерицидні серветки, вітаміни… Підручники, зошити, комп'ютери… Шахи, нарди, «Ерудит»… Каструлі, пательні, виделки, ножі, тарілки… Ролики, велосипеди… І як символ стабільності — постійно клацаючі дверцята холодильника.

Усі ці чотири екрани — це те, що робилося в перші дні у моїй голові. Саундтрек, що супроводжує цей хаос — лайлива пісенька Масяні з інтернету: «Єто не конец. Єто не конец…»

Звичайно, за тиждень моє життя набуло певного ритму, а послідовність дій — певної логіки. Розподілились сімейні обов'язки. Почали переходити в on-line формат проєкт. Відібрались джерела правдивої інформації. Так і не з'явився час для книг та кіно. Життя не стало комфортнішим, бо тобі не може бути комфортно, коли навколо страх, нерозуміння ситуації, хвороба та смерті. Але життя стало життям, а не суцільною істерикою.

Початок карантину назавжди запам'ятається новим волонтерським рухом, наче ми повернулися у 2014-й. А десятки дизайнерів, які за закликом Світлани Бевзи почали відшивати захисні комбінезони, як і багато інших небайдужих українців, знову взяли на свої плечі те, що мають робити державні установи.

Люди у світі почали звикати до масок, і «фішка» азійських вулиць стала реальністю європейських та американських. В Україні почали виробляти дизайнерські маски. Forbes назвав маски українського бренду Juliya Kros серед 20 найкреативніших масок світу.
Світова fashion-індустрія почала свою революцію. Вживати в Україні слово «революція» зайвий раз не варто. Але що робити, якщо зараз реально відбувається революція світової fashion-індустрії? Це складно, трохи лякає і шалено надихає. Особливо надихає момент, коли ти та твоя команда працює синхронно з міжнародними «монстрами» індустрії.
А відбулося наступне. Ukrainian Fashion Week оприлюднив свою заяву та концепцію наступного сезону на 3 години раніше, ніж вийшло у світ перше з багатьох групових звернень від світової fashion-спільноти. Ми писали про те, що прийняли рішення не скасовувати чи переносити сезон.

«Fashion в Україні має бути збереженим, а час — не згаяним.

Ми аналізуємо ситуацію у глобальній та українській економіках, ми визнаємо і фіксуємо зміни, що відбуваються у світовій fashion-індустрії, каталізатором яких виступила пандемія COVID-19, ми розуміємо виклики для бізнесу, спричинені карантином.

Проведене оргкомітетом UFW опитування у квітні 2020 року показало падіння продажів у дизайнерських брендів на 77% у порівнянні з квітнем 2019, а понад 40% працівників fashion-брендів України під час карантину пішли у неоплачувану відпустку. Вихід із карантину гарантує поновлення роботи компаній, але не знімає гострих питань функціонування, а в деяких випадках — існування дизайнерських брендів.

Ukrainian Fashion Week готовий підтримати українських дизайнерів, оголошуючи концепцію позасезонності — NO SEASON Season і закликаючи презентувати колекції у найрізноманітніших форматах: традиційному та всіх можливих формах діджитального….

Світ змінюється. Але зміни не означають руйнацію і хаос. Оцінка ресурсів, свідомість, як єдино можливий шлях, та системність у підходах до бізнесу дають моді шанс опинитись на новому рівні».

Так я провела свій карантин, який був насичений подіями, роботою та спілкуванням.
Костянтин Кожемяка
засновник Видавництва ArtHuss


Видавництву ArtHuss у 2020 виповнюється 5 років. Ми не брали за основу якусь закордонну або вітчизняну модель і послідовно крок за кроком її втілити. Наша спеціалізація, позиціювання, меседжі комунікації з цільовою аудиторією та пошуки контенту — це дуже особиста та індивідуальна історія. Перші два роки роботи видавництво витратило на те, щоб сформувати базис — базис контенту (насамперед — культурологія), базис фанів, які нас цінують, поважають, підтримують, інвестують в ArtHuss та, водночас, в самих себе.

Наступні два роки, чітко усвідомлюючи нашу філософію та мету бізнес-проєкту, ми розширювалися внаслідок виходу на нові тематики: літературознавство, креативна економіка, науково-популярний нон-фікшн, орієнтований на професіональну аудиторію.


Коли підбивали підсумки за 2019 рік, стало зрозуміло: ми можемо рухатися далі. На 2020 рік був сформований потужний видавничий портфель. Якщо у 2019 році ми видали близько 30 нових книжок, то на 2020 запланували до 50 нових видань, з розрахунку приблизно 3-4 видання на місяць.

Коли на початку березня оголосили про введення карантину, я зібрав команду в онлайн-режимі і сказав, що ми будемо працювати так, як планувалося. Ніяких скорочень не було, всі працюють, у кожного є план, який був укладений ще в кінці грудня минулого року. Ми уточнили наші графіки, раз на 10 днів в нас виходить нове видання, тематичне охоплення — культурологія, графічний дизайн, менеджмент у креативній індустрії.

На щастя, наша діяльність менше зав'язана на офлайн-роботі. Просідання відбувалося приблизно перші два тижні — відчутно було, що закрилися фізичні продажі. Але всі ці роки ми активно розбудовували та розвивали нашу інтернет-платформу, тому дуже швидко відновилися та вийшли на докризовий рівень. На сьогодні можу сказати таке: у порівнянні з травнем минулого року в нас відставання десь на 15% — здебільшого через те, що у 2019 році проходив Книжковий Арсенал, який давав відчутний відсоток продажів.

Кожне видання обов'язково підтримується інформаційним партнером. Оскільки наша література не стільки розважальна, скільки повчальна, викладачі рекомендують нашу літературу своїм студентам, в тому числі й новинки. На карантині попит на навчання та самоосвіту збільшився, відповідно, студенти цікавляться й нашими книжками.

Тож, робота продовжує займати дуже великий відсоток часу, дає «і настрій, і настрой». Крім цього, особисто для мене на карантині було два позитиви.

По-перше, вивільнилося дуже багато часу внаслідок того, що зникло зайве та непродуктивне спілкування. Вільний час витрачаю на те, щоб більше читати, більше розмірковувати. З'явилася така «навколишня тиша», яка дозволяє зосередитися і щось обміркувати.

По-друге, з'явилося більше часу на спілкування з рідними та близькими. В мене дружина, два сини, невістка, онука. Раніше всі були зайняті-зайняті, але зараз життя за містом у приватному будинку дає можливість часто збиратися, спілкуватися.
Культура загалом та видавнича справа зокрема покликані робити суспільство більш свідомим, врівноваженим та далекоглядним. Що ще відчутно в час пандемії та карантину — діяльність культурних організацій сприяє тому, щоб суспільство почувало себе трошки спокійніше. Найпростіший приклад: читання книги — це емоційно заспокійливе заняття, яке може допомогти людям боротися зі стресом у кризових ситуаціях.
Ці явища цікаво досліджувати. Тому видавництво ArtHuss планує заходити у сегмент філософії та відкрити філософський напрямок для того, щоб люди могли трохи більше орієнтуватися в суспільних процесах, що відбуваються сьогодні. Розпочнемо цей напрямок з розкриття теми неоконсерватизму.
Більше історій:
Долучитися до проєкту «Щиро. Історії про...» має можливість кожен! Заповнюйте форму на основній сторінці проєкту та надсилайте нам свої історії.