Ми можемо говорити, що це — символ, а для мене це може бути і не символ. Тоді ці символи стають моментами об’єднавчими. Наприклад, як прапор, як гімн. Я постійно розповідаю: коли нас везли з полону, і вже ми перетинаємо сірі зони, і бачимо перший синьо-жовтий прапор… Ми, хто провели роки в цих підвалах, хлопці, чоловіки — у всіх сльози на очах. Чому? Тому що вони за це страждали, це і є їх внутрішнім моментом переживання свободи. Це вже для них не просто символ держави — це символ свободи.
Ми можемо доповнювати той чи інший символ додатковими складовими. І тоді це стає дійсно тим, що об’єднує всіх, хто так чи інакше це переживає. Більшість людей проходить, — бачите скільки майорить (примітка: пан Ігор вказує на прапори на Європейській площі), — вони звертають на них увагу? Ні. Для них це може бути просто знаком, що вони знаходяться в Україні. А коли ти за це переживав, страждав — для тебе це твоє життя, ти інакше це оцінюєш, і саме це стає символом. Тоді це вже дійсно те, що створює твою картину світу. Не тільки світоглядну, але життєву — там твої цінності. І тоді символ стає на своє місце.