Проєкти "Ангели", "Тіні забутих предків" та "Енеїда" стали символічними для моєї кураторської кар'єри. З часом буде зрозуміло, наскільки вони символічні для України. Я беруся за ті теми, які турбують мене, які я не можу не робити. Зараз у Львові я зробив виставку, яка називається "Лабіринти ЛКСФ" про Львівську кераміко-скульптурну фабрику, яка так само є символом величезного творчого натхнення покоління шістдесятників-сімдесятників. Але мені дуже важко зараз говорити, наскільки ці речі корелюються з загальним процесом сприйняття України. Це дрібні, але важливі висловлювання, які звучать в полі, де так мало використає чогось подібного.
Дуже гарний символічний приклад — це книжка "Знак" про те, як працювали в радянські часи з товарним знаком. Це так само важливі символи, вони так само голосно промовляють про себе. Але для мене основний момент пошуку і розуміння нашого сьогодення лежить в тому, щоб ми могли відійти на кілька кроків назад і зрозуміти, що було символами десять років тому, двадцять років тому, тридцять років тому. Робота з такими архетипними речами як "Енеїда" Базилевича і все, що з неї виповзає і розповсюджується — це так само дуже символічні речі. Це було дуже давно, більш ніж пів століття тому.
Слово "символ" для мене має ще і персональне значення. Років 13 тому ми з Олександром Ляпіним вирішили видавати журнал. Це було ще до економічної кризи. Ми випустили два номери журналу, який називався "Символ" — про мистецтво, яке вписано в нашу сучасність, але мистецтво, яке не тримається тільки за актуальною практикою, мистецтво, яке згадує. Перший номер був присвячений графіці в розрізі від Нарбута до Макова. А другий випуск був присвячений фотографії від Мезера до Глядєлова.
В мене є чітке розуміння, що від держави потрібна не допомога, а участь. Я за те, щоб державна політика у культурній сфері формувалася у тісному діалозі з кураторами, культурологами, митцями, бізнесменами. Культурна політика є лише частиною розвитку нашої держави. І мені хочеться, щоб ми не прив'язувалися тільки до такого монологу "ви дайте нам гроші, а ми зробимо" — це погані майстри так роблять. Я б сказав так: давайте ми визначимося, куди ми рухаємося. Я за встановлення діалогу між недержавними і державними інституціями.
Мені дуже цікаво, як держава збирається працювати із пам'яттю. Ми швидко все забуваємо. Цілі покоління зникають — і ми втрачаємо пам'ять. Цікаво, якою буде державна політика зі збереження артефактів, зокрема — колекціонування. Мені дуже важливо, щоб інституції, проєкти та ініціативи, які підтримує держава, були потужними, були амбітними.
Дуже важливим моментом є розуміння, як розвивається держава у цифровому вимірі, як розвивається інфраструктура держави і культури зокрема, як розвивається комунікація. Я думаю, зараз є дуже багато запитань, але відповіді ми маємо дати свої, ні в якому разі не перекладаючи відповідальність з чиновника на громадського діяча чи з активіста на радикала. Ми або будуємо спільну Україну, або будемо достатньо довго блукати цією пустелею.