«Ще підлітком я поїхала жити в іншу країну, тому для мене питання про те, що є символом України для сучасних українців, символом для мене конкретно і що могло би стати новим символом — звучить як три зовсім різні питання.
Адже навіть загальноприйнятий укорінений символ, ситуативна асоціація та глибоко особисті спогади відбивають різні сторони нашого сприйняття та взаємодії з дійсністю, не кажучи вже про свідомий вибір нового символу, спрямованого у майбутнє — бренду, що втілює не тільки історію та цінності, але й наміри.
Їх не завжди легко розмежувати. І питання не тільки в тому, хто їх розглядає, зсередини чи ззовні з позиції життя в іншій країні, а також у тому, коли — адже навіть 25 років тому символи спиралися на контекст минулого, а зараз вони можуть набувати нових відтінків.
Для мене символ України — це радше певний збірний образ: окремі частинки, які взаємодоповнюють одна одну і разом створюють загальну картину.
Тиха українська ніч, колоски, хліб, маки, калина як символ кохання та жіночої краси, саме одне слово «чорнобривці», материнство, мати, яка чекає на всю родину за столом, борщ, єдність родини, рушник, козаки та гопак як символ воїнства… Їх важко розділяти та розглядати окремо.
Моя відповідь скоріш у збірному образі.
Одним з таких яскравих збірних образів для мене є пісня «Два кольори». У ній не тільки благословення матері, але й вишивка як окремий персонаж, та її філософська символіки — кольори червоний та чорний. Кохання, печаль, радість, марність, оптимізм, розчарування — певна мудрість, життєва та історична правдивість цього переплетіння, подвійність.
Але те, що я спостерігаю саме сьогодні, коли приїжджаю в Україну — і не тільки у Київ, — це відкритість новому, допитливість, творча енергія, що б’є через край і створює щось зовсім нове; бажання діяти та будувати, не дивлячись на колосальні труднощі.
Тому свого роду логотипом та символом-містком з фольклору та минулого у сучасне я б назвала соняшник. Відкритий, сяйнистий, активний. Сонце та земля одночасно. Радість. Життя, відродження. Тепло, золото, краса.
А ще з особистого в мене як і раніше лишається свій символ з дитинства у Києві 90-их — гурт «Воплі Відоплясова» та конкретно Олег Скрипка як відбиток свіжої самобутньої творчої енергії, вираженої одночасно у русі, звуці та картинці. До сих пір пам’ятаю, як він використовував зменшено-пестливі суфікси народних пісень у рок-н-ролі — сміливо, грайливо, вільно, чесно».