Символи PT

Вероніка Селега: «Державний службовець у сфері культури має обслуговувати талановитих людей»

Виступ генеральної директорки Директорату з питань внутрішньої та гуманітарної політики Офісу Президента України Вероніки Селеги на Public Talk «Символи: еволюція українського наративу». 

Розпочну з того, де ми знаходимося. Маю про це сказати, бо Український Дім знаходиться в підпорядкуванні Державного управління справами, а отже відчуваю особисту відповідальність за те, що відбувається на сьогоднішній день з фінансуванням, і як ми точно доборемо цю тему. Бо останні два місяці це нерівний бій з Міністерством фінансів для того, щоб довести, що Український Дім — це заклад культури, це не майно і не просто стіни. І тому ставитися до конкретного підприємства і до Українського Дому рівноцінно — просто неможливо. 

Для того, щоб з правильного боку підійти до настільки масштабної теми про роботу з символами, пропоную просто відштовхнутися від великого цілого. Бо залучення широкого кола і як не вбити хороший задум кількістю зустрічей, круглих столів, стратегічних сесій — розкажу на конкретному кейсі.

Тут є дуже важлива річ, з якої варто почати: необхідність роботи з символами — це є тема фахового середовища і профільних інституцій. І коли у цю дуже просту логіку втручаються, скажімо так, деструктивні елементи, які ламають цей нормальний, зрозумілий механізм — тоді відбуваються проблеми. Тому якщо ми залишаємо фахове середовище, яке осмислює і працює з конкретним символом, його значенням, його роллю та майбутнім, до цього підключаються профільні інституції, які забезпечують сталість фінансування і гарантують те, що це станеться — в принципі, це механізм, який зазвичай спрацьовує. І тому цей перший етап — осмислення — він, на сьогоднішній день, не завжди імплементований. Коли просто є чітка відповідь на те, з чим ми працюємо і заради чого. 

Слова: аналітика, стратегічні сесії, опитування, фокус-групи — вони правда викликають занепокоєння у багатьох на першому етапі. Тому що все-таки швидкість — один із маркерів сьогоднішнього часу. Тому що проєкт має бути наприкінці року або наступного року, що зазвичай є просто абсолютно неможливим, або можливим, але в такому вигляді, занадто комічному. Нехтуючи цими процесами, ми просто вбиваємо саму суть і зміст того, з чим ми працюємо. 

Я вам розкажу про конкретний приклад. Це символ міста і це символ влади, і це символ різнобарвності історичних змін — це Маріїнський палац. Сьогодні є така новина, що наступного тижня Маріїнський палац буде відкритий до відвідування з екскурсійною програмою. І тут треба поставити питання “а як могло бути інакше?” І тут треба обов’язково сказати, а як же все це починалося.

Розпочалося все з того, що в розмові з одним з істориків дійшли до того, що 12 років реконструкції — заради чого? Заради того, щоб двічі на місяць або раз на пів року проходили протокольні заходи? Це беззмістовно. Це гігантська історична конструкція, яка має обов’язково бути відкритою і показувати, що є всередині, і обов’язково розповідати, що відбувалося з 1752 року. 

Отже, спочатку це була перша інтенція — розмова з історичним фаховим середовищем. Президент в одній зі своїх заяв сказав, що він хотів би бачити це місце відкритим. Далі ми зібрали широке коло музейників, у яких не порадилися, а запитали: а що показувати? Бо насправді це стіни, і ці стіни варто чимось змістовним наповнити. Потім відбулася робота з Інститутом національної пам’яті, який може сказати прямо: про що варто говорити, на чому варто акцентувати — бо все-таки екскурсія це всього-на-всього 45 хвилин. І далі почалося ходіння по державних інституціях, бо це зміни до положення, це все-таки режимний об’єкт і це місце не просте для відкриття. Але на сьогодні наступного тижня воно буде в експериментному режимі відкрите. Чому в експериментному? Тому що на сьогоднішній день ніхто не може сказати, чи це буде успішно, чи ні — ну так, якщо говорити відверто. 

Завершимо тим, що якщо говорити про формулу успішної роботи з символами й тих, кого залучати, то тут дуже важливо стояти на одному принципі: кожен має займатися своїм. Це перше. А друге — це те, що державний службовець у сфері культури має обслуговувати талановитих людей. І коли це відбувається, цей процес — бути обслуговуючим персоналом тих, хто створює змісти — тоді все складається. Не може будь-яка інституція сказати Українському Дому, що тут має бути. Або яка програма має бути в наступному році в Мистецькому Арсеналі. Або як має функціонувати Український культурний фонд. Це все народжується зсередини, а далі вже державна служба все це обслуговує. Якщо хтось про це забуває — тоді стаються прикрі приклади, такі, які ми добре знаємо.

Перший діалог