«Для мене Україна — це чомусь завжди Дніпро. І це не лише та умовна річка, яка ще з часів шкільної програми реве та стогне у моїй уяві. Це цілком реальний пейзаж. Він відкривається у Витачеві під Києвом, туди я намагаюся їздити якомога частіше, просто щоби підзарядити батарейку. Сюди ж я приводжу майже усіх іноземних гостей і друзів не з Києва, тих кому хочу коротко і виразно пояснити, що таке Україна і, зокрема, Київщина. Образ землі, де з високого пагорба відкривається безмежна далечінь і вид на ріку для мене і є емблемою Батьківщини.
Серед інших образів, які спливають, коли я сумую за Україною: скіфські "баби", мальви, Києво-Печерська Лавра, козацьке бароко, пісня "Ой, у вишневому саду", стихійне народне повстання, Оранта у Софії та образ жінки-берегині, чорна плодюча земля, червоний та чорний кольори вишиванки на білому тлі як символ тісного переплетіння трагедії та повноти життя, Тарас Шевченко, Іван Мазепа, Володимир Винниченко, Катерина Білокур, колядки та щедрівки, традиції різдвяного вертепу, рушники, ляльки-мотанки, ікони на склі, чорний хліб, борщ, сало, полтавські вареники, безкрайні поля соняшників, білі хати-мазанки, петриківський розпис, «Лісова пісня» Лесі Українки, українські твори Миколи Гоголя, театральний авангард, картина Тетяни Яблонської "Хліб", Батьківщина-Мати на Печерську».