Тема моя звучить так: «Вибірковість пам'яті: забуті імена та події». Про це два слова скажу, але на твоє (модератора — прим. ред.) запитання теж відповім — і про політичний контекст, і про політичну зумовленість.
Перш за все почну — така профдеформація — з визначення. Що таке «символ»? Вибачте за цю буквальність, з давньогрецької мови, що ж означає «символ»? Символ — це щось, що завжди означає щось ще. Не тільки те, що ви бачите саме по собі, а й те, що натякає, допомагає увійти в дещо більше, ніж прямо те, що перед вами. Це такий вхід в наступну реальність. Як правило, це певна річ, певний знак, який є провідником до ширшого сенсу або чогось більшого і, як правило, те, що стосується якихось цінностей.
Це як, можна сказати, портал. Очевидно, що це такий портал, які працюють тільки в сфері тонких смислів. Смисли бувають різні. Ми вже тут говорили, і міністр наш згадав, говорячи про діалоги — бувають релігійні символи, є державні символи, військові символи, математичні символи і навіть заборонені символи, з якими, наприклад, наш інститут дуже часто працює.
Ось у нас є з 2019 року закон про засудження комуністичного націонал-соціалістичного режиму, де є перелік символів. Там свастика, серп і молот — і все, що позначає масові вбивства людей і режими, які цих людей відправляли на той світ, і, очевидно, начебто колись політичні символи. І ось начебто серп і молот — це знаряддя праці. Або свастика — стародавній солярний символ. Але в силу конкретних практик конкретних суспільств за цими чисто політичними символами зафіксувалися абсолютно негативні значення. Якісь взагалі тяжіють до абсолютного зла, як свастика в наших широтах. Наприклад, серп і молот не завжди сприймається як абсолют, але якщо вдуматися — 120 мільйонів людей мертвих стоїть за серпом і молотом, тому, насправді, це теж такий самий символ.
До чого я про це говорю — символи можуть переозначуватись. Тому що, як я вже сказав, це щось, що завжди означає дещо більше. Процес означання — динамічний. Юлія Федів вже згадала, що фонд є інвестором, інвестором в створення смислів. І якщо, наприклад, до УКФ будуть подаватися ті, хто сміливо готові працювати з символами, вони можуть направляти свою активність на переозначення символів або перевідкриття символів.
Тепер щодо моєї конкретної теми: вибірковість пам'яті. Пам'ять завжди вибіркова, пам'ять завжди суб'єктивна і пам'ять завжди емоційна.
Чому вибіркова? Тому що ми намагаємось не пам'ятати щось негативне. Ми уникаємо пам'яті про травматичне. Більше того, завжди знаходяться купа охочих, які хочуть пам'ять перебрехати, викрити або затерти, щоб ми чогось не пам'ятали. Наприклад, був Голокост — нацисти вбивали євреїв. Комуністи перемагають своїх колишніх союзників, нацистів, і здавалось би перше, що вони мають зробити — вказувати на злочини нацистів. Але ні, комуністи чомусь не підіймають тему Голокосту, і кажуть що «не евреи, а советские граждане». Тобто розмивають тему Голокосту. Запитання — навіщо? А тому що підсилення теми Голокосту посилювало ідентичність євреїв — це та колективна травма, яка об'єднує, і тому для радянської влади було важливо затерти пам'ять про Голокост. Хтось завжди претендує на затирання пам'яті, хтось завжди претендує вам розказати, що пам'ятати. Тобто крім того, що вона сама по собі вибіркова, що вона сама по собі нас захищає, щоб не весь треш пам'ятати, який відбувався, ще завжди є політичні суб'єкти, які готові з цією пам'яттю попрацювати начебто для загального блага.
І важливо ще сказати, що символами бувають не тільки наш прекрасний герб, якому вже понад тисячу років, Слава Богу, або якісь літери можуть ставати символами, або хрест, або той самий серп і молот. Бувають, що люди стають символами — тобто людина стає більшою, ніж просто кістяком і м'ясом, яке ходить, говорить, мислить, любить. Часом буває, що людина своєю активністю, своєю діяльністю, як-от Влад Троїцький, почне означати дещо більше. Ви дивитесь на нього, а думаєте про дівчат, які співають глибокі речі. Або думаєте про простір ГОГОЛЬФЕСТ, тобто про смисли, які значно більші, ніж конкретно взята людина. Так, наприклад, Шептицький або Леся Українка для українців, або Серж Лифар для французів. Тобто людина, яка означає більше, ніж вона сама по собі — сума емоційного або біологічного.
Відповідаючи на ключове питання, яке ставлять організатори: чи тільки знаходимо символи, чи створюємо нові? Завжди робимо і те, і те — і знаходимо символи, і створюємо. Але для цього важливі, по-перше — суб'єктність. А по-друге, — з чого почалась зустріч і над чим працює Міністерство культури та інформаційної політики, — діалог. Тому що, якщо в нас є суб'єктність, але це якийсь скажено тоталітарний суб'єкт — діла не буде.
Якщо є діалог, є спільна робота над смислами, є якась креативність — тоді перспективи стають реальними, тоді сенси за символами примножуються. І, як правило, є шанс, що ці символи не закінчуються кривавими банями.
Два слова ще скажу про конкретні приклади символів.
От, наприклад, Петро Болбочан. Не всі, я впевнений, у цій залі знають, хто такий Петро Болбочан. І це нормально. 70 років радянська влада робила все, щоб ніхто не знав, хто такий Петро Болбочан. Український полковник армії УНР — пішов і вибив у 1918-му році комуністів із Криму, і захопив Крим, звільнив Сімферополь. Людина — символ військової звитяги. Для того, щоб ця людина стала символом для наших збройних сил, потрібно було, щоб Сергій Громенко, знаменитий кримський історик, написав книгу — і так людина перетворюється на символ.
Або, наприклад, Тетяна Маркус. Хто з присутніх знає, хто така Маркус? Тетяна Маркус — герой України, єврейська дівчина і киянка. Насправді не киянка, але працювала в Києві — тож можна сказати, що киянка. Під час окупації була підпільницею, боролася з нацистами, заманювала та вбивала офіцерів нацистських, таємну інформацію здобувала. Людина, яка стала символом того, що євреї не просто сидять і чекають, поки їх б’ють, а навпаки — що вони здатні боротися, протистояти. Стала символом української мужності і боротьби. Але для того, щоб ця людина була тим символом, яким вона є, про неї треба написати, сказати, популяризувати — тобто мати суб'єктність, мати спільну згоду: що ми хочемо про такий символ говорити?
Тому, знову ж таки, й та сама історія з Маріїнським палацом. Що він може означати? Санаторій лікувальних вод? Символ царської влади в Києві? Або, наприклад, місце сили української революції 1917-21-го року? Про це дізнаємося на екскурсіях, які Вероніка сьогодні анонсувала.
Тому знову: а) символи і знаходимо, і переозначуємо, і створюємо, і шукаємо, і б) треба бути сміливими суб'єктами, і не забувати з кимось радитися про це.