Концепція онлайн-виставки «Темний Рай» заснована на проявах життя Чорнобильської зони через 35 років спустошення й руйнації. Адже покинуті землі відродилися й несуть свій унікальний код.

Глядачі відчуватимуть енергію життя Чорнобильського краю минулого і сьогодення, оминувши гірку сторінку трагедії. Чорнобиль — дивовижне місце, де природа невинно буяє, а люди, які повернулись до рідних домівок, зберігають традиції побуту цього краю. Силами сподвижницької праці учасників історико-етнографічної експедиції на радіоактивно забрудненій території, збережено нашу Атлантиду — Чорнобильське Полісся. За 30 років сформовано величезний музейний і архівний фонди, де немає дрібниць, де важлива кожна деталь цього культурного середовища.

Зібрані артефакти, інформація та особисте спілкування з мешканцями Чорнобильщини трансформувалося у джерело натхнення для митців, а Чорнобиль став своєрідною меккою для художників.

Виставка складається з 12 частин, яку включають архівні документи, відео- та аудіоматеріали, фотографії, відеоінсталяції, живопис і предмети декоративно-прикладного мистецтва — всі роботи та об'єкти пов'язані з історією особливого життя краю.

«Квітка темного раю», де зображені нарциси, що квітнуть поряд з покинутими хатами Чорнобильської зони, уособлює ідею концепції та стала своєрідним символом виставки. Квіти можна бачити біля руйнуючихся хат, через зруйновані поруч — яскраві квіти, свіжі як подих життя, як послання та нагадування усім прийдешнім про перемогу природи, життя. Це мальовнича робота учасника проєкту Ігоря Рудені художника-самітника, який створив свій маленький світ у покинутому селі постраждалої території.

«Полісся охоплює п'яту частину території України — на північ від Києва, між річками Уж, Прип'ять та Дніпро, простягаючись аж до Білорусі — ці землі здавна славляться мальовничою природою, промислом річкової риби, розмаїттям популяції звірів та птахів. Непролазні болота та луки Полісся рятували своїх мешканців від ворогів і загарбників — край протягом тисячоліть процвітав, збагачував дарами природи кожного мешканця цього райського куточка землі. Але, 1986 році, безжальний та досі незнаний ворог, покрив радіоактивною хмарою більшу частину Землі — демон вирвався з реактора Чорнобильської атомної електростанції, безжально забираючи людські життя, мрії та домівки жителів Прип'яті. Журба, порожнеча й самотність оселилась в містах та селах Полісся. Проте, тварини та рослини не схилилися перед ворогом — крок за кроком вони продовжували боротьбу за своє і людське життя. Біда не ходить поодинці. Ще одним небезпечним ворогом стали бюрократи та їх ненависть до всього людського і щирого: недбалістю, заборонами, корупцією та пожежами знищуються села, ліса і поля, популяція диких тварин, культурне надбання краю, та його душу — самоселів. Не людям Земля належить — люди належать Землі.
Рай,
прикритий темрявою людського нігілізму існує — там є життя й одного разу, перелякана тварина, що шукає прихисток від негоди, зайде до похиленої хати з облущеними стінами та побитими вікнами, де рослинність вже проросла з підлоги. Її погляд зупиниться на пожовклій чорно-білій фотографії — "Коли ви вже повернетесь? Ми вас чекаємо, люди!"».
Ігор Руденя (Чорнобильська зона, березень 2021 рік)
«Нарциси»
Автор: Ігор Руденя
Живопис
2015 р.
Це відео є 3D-панорамою. Ви можете рухати зображення на 360° за допомогою комп'ютерної мишки або стрілок у лівому верхньому куті на відео (під час перегляду на комп'ютері), або просто рухаючи ваш смартфон (під час перегляду на смартфоні)
«Іконостаси»
Авторка: ZINAIDA
Інсталяція
Рушники, світлобокс
2021 р.
Родинний вівтар єднання з небесним світом — покуть з образами святих покровителів, обрамленими квітчастими вишитими або орнаментальними тканими рушниками-божниками, запашним зіллям, квітами і є традиційним елементом, що оберігав хату та родину в ній.
Залишаючи свої домівки через вимушене переселення, хоча б одну ікону лишали вдома, щоб оберігала оселю. Покуть є в кожній покинутій хаті Чорнобильської зони.
Рушник — традиційна прикраса оселі, можливо, тому на ньому вишите найпрекрасніше, що бачить людське око в навколишньому світі — квіти.
Інсталяція Зінаїди — ікона світла замість писаних образів це запрошення до раю, світла життя, а на рушнику замість традиційної вишивки — живописні квіти, прості, природні, з художніх робіт ZINAIDA та Ігоря Рудені.
Це відео є 3D-панорамою. Ви можете рухати зображення на 360° за допомогою комп'ютерної мишки або стрілок у лівому верхньому куті на відео (під час перегляду на комп'ютері), або просто рухаючи ваш смартфон (під час перегляду на смартфоні)
«Хліб. Відродження»
Авторка ідеї: ZINAIDA
Авторка хліба: Оксана Барабаш
Консультантка: Олена Боряк
Інсталяція
2021 р.
Сутність народу транслюють його світоглядні цінності, що виражаються в атрибутах. Хліб для українців, як народу, що зародився в хліборобстві, є визначальним духовним орієнтиром та синхроном у матеріальному бутті. Інсталяція «Хліб. Відродження» — це єдність досліджень Олени Боряк, живої етнографії, та сенситивної рефлексії майстрині обрядового хліба Оксани Барабаш. Майстриня відчула сенси та трансформувала в сучасність давні знання.

Хліб супроводжує українців від народження до смерті — бабина каша та пироги на народження, весільний коровай, поминальне коливо й печальний гарячий хлібець, паром якого частували душі померлих. А також різдвяні дідух та кутя, традиція лишати шматочок хліба на місці збору врожаю, обряд обсипання молодят зерном, зустріч чи проводжання — скрізь хліб. Дослідниками описані форми та смисли випеченого хліба, які без числа знає наш народ. Випікання хліба — особливий процес і особливий стан людини, що вкладає в нього силу своєї думки. Призначення хліба не лише годувати, а й супроводжувати, проводжати, зустрічати, оберігати, бути символом самого життя, родючості, продовження.

«Хліб. Відродження» — це втілення Оксаною Барабаш усіх іпостасей хліба, який пекли для обрядів переходу: народження, весілля та смерті. Адже те, що трапилося на чорнобильській землі, зруйнувало звичний плин цих подій. Через біль і страх, смерть лишилася неприйнятою, а край не знає народження. Спечений коровай має в основі єство землі, біле й чорне зерно, ранкову джерельну воду, сіль, мед, коріандр (прийняття), льон (єдність), кропиву (зцілює жаль) та полин (дух Чорнобиля). Навколо короваю 12 пташок — зв'язок між світом земним та світом предків, у них і плинність року, бо від весни до весни народжуються й помирають люди, та 10 квіткових розеток (щоби кожна душа була в парі) з чорного, білого та сірого тіста — дух, душа, тіло. Коса на короваї з двох частин — єднання на весіллі чоловічого та жіночого родів, коса з трьох частин — триєдність часу минуле-теперішнє-майбутнє. У центрі колосся — їжа та достаток на землі й у родинах. Спіралі — єднання з нашими нащадками, щоби продовжувалося життя на землі.

Цей коровай був розділений із мешканцями Чорнобильської зони, які щиро вірять у відродження своєї землі.

Приготування Хліба Відродження — це процес ладування простору через Духовний та Матеріальний світи. Для приготування Хліба Відродження задається намір і Благословення:

Єднання та прийняття, повага та визнання. Духовного та Матеріального.
Чоловічого та Жіночої енергій. Є радість і краса жити. Земне життя. Шанувати Предків, наші Роди. Шанувати мить та Вічність. Благословляти своє Життя та передати віру, силу та любов нащадкам. Єднання минулого. Настояного. Майбутнього. Відродження радості та свободи. Життя. Жити. Для приготування. Приймаю Благословення Вищих сил і Благословляю весь процес приготування. Особливий одяг. Воскові свічки. Піст. Молитва.Під намір готується простір кухні. Обираються цільні зерна, для приготування власноруч борошна на закваску та тісто. Обираються трави.
Ранкова джерельна вода. Сіль та мед. Особлива відповідальність за емоції при приготуванні, довіра, радість і гармонічний святковий стан.
Закваска вистоюється 3 години.Тісто заміщується і вистоюється 6 годин.
Формування тіста. У тихому стані всходження 2 години та випікання 1,5 години.
Як народження, дозрівання короваю-обрядового Хліба Відродження 3 години. Частування.
Ламати руками. З вдячністю всім, хто посадив, зібрав, приготував. З вдячністю собі за вибір Життя та нашого часу втілення. З вдячністю Роду та Предкам. З вдячністю Природі й Матінці Землі. З вдячністю всім, Хто Був, Хто Є. І з вдячністю, Хто прийде після нас. Після споживання, такий хліб коровай зцілює природньо тіло та Душу. Дарує силу та спокій. Повертає та розкриває віру.
Зцілює страхи. Надихає жити своє життя.
З любов'ю до Природи,
Оксана Барабаш

Це відео є 3D-панорамою. Ви можете рухати зображення на 360° за допомогою комп'ютерної мишки або стрілок у лівому верхньому куті на відео (під час перегляду на комп'ютері), або просто рухаючи ваш смартфон (під час перегляду на смартфоні)
«Сказання про ТЕМНИЙ РАЙ від Чудища Болотного»
Ігор Руденя
Живопис
2006-2021 рр..
Художник Ігор Руденя створює гіперреалістичний живопис у Чорнобильській зоні.

Народився 1983 року в сім'ї військового. Закінчив школу зі срібною медаллю та здобув вищу економічну освіту з відзнакою. З 2004 року зневірився в розвитку людських відносин і розпочав життя відлюдника. З 2005 року проживає в Чорнобильській зоні, в с. Ладижичі — серед боліт, в безлюдних місцях дикої природи, в повній автономії. З 2006 року створює картини.

Перші свої роботи малював на старих простирадлах гуашевими фарбами без ґрунтування. Рами використовував знайдені в хатах, або ж ними слугували радянські розкладачки. Згодом, художник самостійно виготовляв рамки з дубових дощок, бочок, червоної лози, що росла поруч з домівкою в болотах.

Зараз Ігор пише картини на бавовняних тканинах гуашшю або акрилом, а на домотканому лляному полотні, використовує олійні фарби. На звороті автор подає назву роботи або віршований філософський текст. Завершені роботи художник покриває лаком для захисту фарби від вологи, пилу і чаду. На сьогодні творчий доробок складає понад 70 картин: «В них відсутні людський світ, а подекуди виступають залишки цивілізації, яку поглинає зелений світ та самотність. Світ, де нема ні добра, ні зла, де одна істина і непорушні закони природи та всесвіту. Світ, що прямує до зірок і несе іскру життя для відродження».
Це відео є 3D-панорамою. Ви можете рухати зображення на 360° за допомогою комп'ютерної мишки або стрілок у лівому верхньому куті на відео (під час перегляду на комп'ютері), або просто рухаючи ваш смартфон (під час перегляду на смартфоні)
«Хата» (із серії «Архітектура Чорнобильщини»)
Автор світлини: Валер'ян Скібінський
Фото
1998 р.
Це відео є 3D-панорамою. Ви можете рухати зображення на 360° за допомогою комп'ютерної мишки або стрілок у лівому верхньому куті на відео (під час перегляду на комп'ютері), або просто рухаючи ваш смартфон (під час перегляду на смартфоні)
«Щасливі»
Державний науковий центр захисту культурної спадщини від техногенних катастроф
Автори світлин: Ростислав Омеляшко, Микола Семиног, Валер'ян Скібінський, Владислав Цуман, Ярослав Мишанич, Василь Павлунь, Олена Косінська, Тетяна Трегубова, Олександра Богоніс, Роман Радович, Ярослав Тарас, Андрій Шкарбан, Надія Боренько, Олег Требух (1994-2019 рр..)
Аудіозаписи: Наталка Лещенко, 2016 р.
Інсталяція
Фото, аудіо
2021 р.
Перша частина інсталяції представлена світлинами на яких зображені жителі Чорнобильської зони. Вибір повернутись до своїх осель після відселення із Чорнобильської зони — відчайдушний крок. Але вони вдома і цього достатньо для щастя. Наше спілкування з тутешніми людьми відбувається досить легко і щиро. Ці люди живуть без страху радіації, хижих тварин, лихих людей. Свою землю називають «родіна», «родіма земля», «дома».

Друга частина інсталяції — це матеріали, що були віднайдені історико-етнографічною експедицією в покинутих помешканнях Чорнобильщини. Це поштові листівки та фотоархіви мешканців зони відчуження. На зібраних світлинах зображені щасливі люди у різному віці, їхні друзі, сім'ї, особливі родинні події, та мирне життя до аварії на ЧАЕС. Можливо глядачі, які відвідають онлайн виставку впізнають на цих світлинах своїх близьких.

Переглядаючи інсталяцію, можна почути фрагменти записів розмов з людьми про їхнє життя в зоні. Це інтерв'ю в селах Луб'янка, Купувате, Оташів, Опачичі та місті Чорнобиль. На жаль, багатьох з них вже немає в живих.

Фрагменти архіву записів:

«Радіація, яка радіація? Ми тут народилися, мої діти виросли на цій землі. Якби не ця земля — у тому місті ми б давно вже загнулися всі».

«Для чернобылян это обидно, что назвали нашу родную землю зоной отчуждения. Для меня, как коренного чернобылянина, эта местность такая, как она была и 50 лет назад. Это мой город, это моя земля, это мой храм, это Украина. Это там, где жили наши деды-прадеды».

«Я да сємисяти пяті держала карову, держала такого кабана. Отут вот. Он у мене хлєвов скоко хочете. Дак я держала кабана, карову — малако, усьо... а радіації не бачила».

«Сказала: я нікуда нє пайду. Нє імєєтє мєнє права трогать! [...] Здєсь наши радітєлі похоронєни, їх могили, наші предкі, їх могили, і ми будем тут до конца жізні своєй жить».

«Ой! Да родіна! З родіни їхать?! Хто хоче з родіни їхать? Ну я приєхала в свою хату і в своїй хаті жила. [...] Шас я живу в своїй хатє, — то шо нада. Король і сват, сват і брат. Хожу по городу, все хожу. Не хочу на етажах. Не хочу... Етажов не хочу бачить».

«А я захатєла родіну, бо родіна не замєнімєй человєк, так — ти матку мою замєніш? Нє. І родіну я не замєняю. Я нікуди не пошла, бо це б мене тут рострілялі — і я б не пошла, всьо. Хай би мене рострілялі, приєхали, стрєлялі — а я б сказала, когось уб'ю да пойду в тюрму, бо я ще в одной тюрмє не била. В одной тюрмє я нє била, оце таке, дітки мої».

«Нє. Мені здається, шо тут повне людей. Я війду з оце тут сяду — це тепер то вже тихєнько, а весной до салав'ї щебечут, да пташки летают, да... Дак я так седю да кажу: Господи, Господи, чого ж нас одсіль повіганялі, тут гарно так? Да, оце таке, таке в мене. Мене тут... Я усєда квєток насажаю... А це я вже больная така, така нездалящая уже... Уже ж восємсят шість год, галубко моя... Подумати... [...] Оце по земельці хадіти, басячка... так гарно. Он, картопельки посаділа собі тут. Я й не (жалію), донько, я балєю крепко, от так галава в мене баліт і отут у поясниці ноги болят так, алє ж помалесеньку ворушус».

«Я хотєв би шоб тут було харашо і всьо вастанавілос. Має желаніє, так как я житєль, тут мой пражив прадєд, дєд, батько і я одо двє васьмьоркі вже пражив, от. Родіна єсь родіна».

«Ну, я знаю те, шо я не можу покинуть оце все, я не можу його забуть, воно все дороге. Кожна стежечка, кожне оце все... Де ти жив, де ти ходив, де ти працював — воно все дуже-дуже дороге, і воно все дуже-дуже сьогодні болюче».

«Ну то ж як, воно ж тіпа таке панно, як от лелеки летіли, і ото воно взорвалось — обпалили крила і попадали. А потім уже отака картина, шо вони вже — там сходить сонце, і пройшло стіки років, трицть років, і вони вже крила... вони ожили. Значіт, шо тут шо — я маю для себе такий висновок — шо тут можна жити, шо тут повертаєця потроху життя. У зону повертаєця життя. Оце я собі так уявляю, шо от лелеки розставили і летять у цего, оце повертаєця у Чорнобиль, повертаєця на цю землю життя. Я так думаю. І я знаю, шо воно так і буде».

«С самая Сібіра, і он у Києві живе. Он приїхав, живе, сім'я тут, хорошо... [...] Я говору: «А шо такоє родіна?» — «Да шо там родіна!». Я говору: «Так, токо не обмануй не мене, не себе. Скоко ти прожив на родіні? Ти прожив до двацяті лєт, дєцтво» — «Да, я жив, я десь больше двацяті лет як уже уєхав оттуда і сюди» — «А тепер мєнє атвєть: єсі тебє сняця сни — де тебє сняця сни?» А вон так замавчав, замавчав... «Нєт, — говору,правду кажи. Мені всіравно, но ти правду кажи». А он каже: «На родінє сняця сни. Там, де ти прожив у дєцтвє – родіна». Так і в мене: де я не був, де я не ета... а сниця мені Аташев (нині Чорнобильська зона відчуження — Н. Л.). Ця вся територія. А оце важно, це дуже важно. Вот, шо такоє в організмі человєка?»

(Мешканці Чорнобильської зони)

«Більшість — люди похилого віку, які вже не від'їжджають далеко від своєї домівки. Їхні наративи досить життєствердні, яскраво позначені повним ігноруванням радіації та сильною прив'язаністю до місця проживання, нехіттю покидати нажиті місця. Місцеві мешканці зневажливо ставляться до радіації і страху прибульців перед нею, отже, не може бути жодних відмов від гостинної пропозиції розділити з господарями трапезу. Усі продукти місцевого походження: м'ясо, городина, риба, гриби, ягоди. У цій ситуації кожен може діяти на власний розсуд, але фіксація матеріалів вимагає довіри між записувачем та інформантом. Слід пам'ятати, що відмова від пригощання в українському селі є приводом для образи господаря, що є свідченням архаїчності звичаю пригощання гостя. "Самосели", або, точніше, "поверненці" — що, либонь, не так образливо звучить стосовно людей, які повернулись до власного дому, — часто стикалися з неприємною для них ситуацією страху, відрази. Їх не брали на роботу, обмежували контакти у громадських місцях як із "заражонними", "чернобильцами". Не раз ситуації були конфліктними, отже, відсторонитися від пропозиції спільної трапези та ще й з місцевим самогоном, є ризиком для повноцінного спілкування записувача та інформанта. Мала батьківщина, а саме так ми розуміємо вживаний поліщуками терміни "дома" та "родіна", одна із важливих факторів, що розкривають самоідентичність, поряд з мовою, традиціями, уявленнями, фольклором та іншими соціальними практиками».

(Наталка Лещенко, дослідниця наративів про чорнобильську катастрофу)
Це відео є 3D-панорамою. Ви можете рухати зображення на 360° за допомогою комп'ютерної мишки або стрілок у лівому верхньому куті на відео (під час перегляду на комп'ютері), або просто рухаючи ваш смартфон (під час перегляду на смартфоні)
«Укорінені»
Авторка: ZINAIDA
Серія відео
«Те, що ми можемо зробити для інших — лише невелика частина внеску до змін у світі на краще».

Проєкт «Укорінені» містить документальні кадри щоденного життя мешканців Чорнобильської зони та покликаний привернути увагу до зникомої культури Чорнобильського Полісся. Відео містить розповіді, сповіді та роздуми жителів краю.

Художниця ZINAIDA у 2017 році, надихнула друзів, фольклористів, волонтерів та отримала безумовну підтримку працівників Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф, щоб поїхати на свято Василя до засніженої Чорнобильщини. Прощедрувати місцевим людям, яких лишилось по кілька осіб у селах. Традиція, їздити на свята до зони, вкорінилась та обростає однодумцями. Кожна поїздка це обмін емоціями, співом та дослідженням традицій Чорнобильського Полісся, які існують доти, доки живі тутешні мешканці. На жаль, з кожним роком їх стає все менше.

«Колядування серед знайомих у столиці, де відчуття безпеки та достатку стирає сприйняття глибинності традиції. Де колядка звучить фоном, а у її сенс не вслухаються… Це були не ті відчуття, на які очікував наш колядницький гурт. І спонтанно з'явилася ідея поїхати до Чорнобильської зони. Це було неочікувано для місцевих жителів, адже не так просто потрапити на закриту територію. Очі засвітились щастям зустрічі. Колядування та щедрування було взаємним — тутешні люди пам'ятають традиції та глибоко укорінені зі своєю землею».

У 2020 відлуння Чорнобильської катастрофи, мабуть, не стало б таким актуальним на тлі напливу інформації про пандемію коронавірусу, якби не пожежі в чорнобильських лісах, задуха від яких турбувала багатьох з нас у Києві. Саме тому напередодні річниці трагедії на Чорнобильській АЕС, ZINAIDA вперше представила проєкт «Укорінені» широкому загалу. Проєкт покликаний привернути увагу до культури Чорнобильського Полісся, яка зникає.
Це відео є 3D-панорамою. Ви можете рухати зображення на 360° за допомогою комп'ютерної мишки або стрілок у лівому верхньому куті на відео (під час перегляду на комп'ютері), або просто рухаючи ваш смартфон (під час перегляду на смартфоні)
«Родимі»
Автор: Сергій Михальчук
Фото
2021 р.
Автохтони Чорнобильського Полісся живуть на території особливого статусу. Вони знають ціну єдності з рідною землею. Свідомий вибір — не залишити свій дім всупереч обставинам та заборонам. Без страху та упереджень хазяйнують у себе на обійсті: рубають дрова, носять воду, обробляють землю, доглядають хатину, раз на місяць зустрічають автолавку та пенсію, печуть паски на Великдень та ладки на календарні свята, вірять у Бога, власні сили та сили природи. Вони сповнені енергії, бо вбирають її звідусіль, з процесу взаємодії із навколишнім простором.

Це серія фото створена під час візиту до мешканців у Чорнобильській зоні. Цей проєкт про безумовну любов до життя й уміння ділитися цим почуттям із кожним, хто ступає на поріг їхнього дому. Ці люди, як ніхто, можуть розповісти про життя своїми обличчями, навіть ті дії, які вони виконують у побуті, і є освідченням самого життя. Вони вірять у відродження своєї землі понад усе.
Це відео є 3D-панорамою. Ви можете рухати зображення на 360° за допомогою комп'ютерної мишки або стрілок у лівому верхньому куті на відео (під час перегляду на комп'ютері), або просто рухаючи ваш смартфон (під час перегляду на смартфоні)
«Да тихо-тихо»
Автор: PlesoFolkArt
Відео
2020 р.
«Зірка полину»
Автори: Микола Семиног, Ростислав Омеляшко
Інсталяція
фото
2009 р.
Це відео є 3D-панорамою. Ви можете рухати зображення на 360° за допомогою комп'ютерної мишки або стрілок у лівому верхньому куті на відео (під час перегляду на комп'ютері), або просто рухаючи ваш смартфон (під час перегляду на смартфоні)
«Рятівники Української Атлантиди»
Архів ДНЦЗКСТК
Автори світлин: Ростислав Омеляшко, Микола Семиног, Валер'ян Скібінський, Владислав Цуман, Ярослав Мишанич, Василь Павлунь, Олена Косінська, Тетяна Трегубова, Олександра Богоніс, Роман Радович, Ярослав Тарас, Андрій Шкарбан, Надія Боренько, Олег Требух
Фото
1994–2016 рр.
На світлинах репортажні фотоілюстрації роботи історико-етнографічної експедиції Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф на територіях, постраждалих від наслідків Чорнобильської аварії. Експедиція вже 30 років працює над врятуванням культурного надбання Поліського краю. Фотографії розміщено в хронологічному порядку з 1994 року й до сьогодні. На них: робота етнографів та археологів, найцікавіші знахідки, спілкування з місцевими мешканцями.

Внаслідок Чорнобильської катастрофи цілий материк українського духовного буття, наче міфічна Атлантида, був поглинутий радіоактивною мертвою зоною, де зупинилася цивілізація. Понад 170 поліських сіл та містечок із їхнім неповторним культурно-історичним обличчям, пам'ятками старовини й талановитими витворами сучасників перетворилися на звалища радіоактивних відходів, приречених на поступове саморуйнування й розкрадання мародерами. Сотні інших населених пунктів Полісся вразила радіонуклідна хмара. Корінні мешканці Чорнобильського краю розсіялися світом, втрачаючи найдорожче — зв'язок із рідним духовним середовищем, у якому зростали і з якого органічно переймали мову батьків та глибинні культурні традиції.

Історична пам'ять цієї унікальної території могла бути назавжди втраченою, якби не громадянська позиція групи ентузіастів (Р. Омеляшко, Г. Гончаренко, О. Неживиий) та активна участь поетеси Ліни Костенко, які порушили цю проблему й домоглися її вирішення на державному рівні.

У 1991 році в структурі Мінчорнобиля України була утворена Історико-культурологічна експедиція, що організувала науковців з академічних інститутів, навчальних закладів та музеїв на порятунок духовної спадщини ураженого регіону. З 2001 року увесь комплекс рятувальних робіт перейняло на себе Державне науково-виробниче підприємство «Центр захисту культурної спадщини від надзвичайних ситуацій» МНС України, яке у 2007 році було реорганізоване в Державний науковий центр захисту культурної спадщини від техногенних катастроф, що підпорядковується нині Державному агентству України з управління зоною відчуження.

Завдяки невпинній дослідницькій праці багатьох науковців, майже за 30 років комплексним історико-етнографічним дослідженням було охоплено 686 постраждалих поліських сіл (у тому числі 161 село у зонах відселення, 525 населених пунктів в інших зонах радіоактивного забруднення), а також 97 компактних поселень переселенців. За програмою інвентаризації нерухомих пам'яток історії та культури обстежено близько 500 населених пунктів, де проінвентаризовано понад 1000 історико-культурних об'єктів. У результаті археологічних розвідок на території зони відчуження виявлено 50 нових пам'яток. Зокрема, сенсаційним стало відкриття городища літописного Чорнобиля ХІ–ХІІІ ст. (який уперше згадується під 1193 роком). Як свідчать численні артефакти, уже у Х ст. тут існувало поселення сільського типу, яке в наступних століттях переросло в середньовічне місто, що виконувало роль своєрідного сторожового форпосту на водному шляху «з варяг у греки». Розкопки на городищі продовжуються донині.

На сьогодні в музейно-архівному фонді Центру зосереджено понад 60 тис. етнографічних та археологічних предметів музейного значення, 175 тис. фотодокументів, 7,5 тис. годин аудіо- і відеозаписів із фольклорно-етнографічною інформацією та 21 тис. архівних документів із паперовою основою. За матеріалами польових досліджень випущено понад 30 наукових та науково-популярних видань, 5 компакт-дисків із традиційною музикою Полісся, організовано 18 етнографічних та археологічних виставок.

Зібраний музейно-архівний фонд уже нині є унікальним науковим і загальнокультурним здобутком, оскільки у своїй сукупності забезпечує всебічне відтворення втраченого культурно-історичного середовища й у майбутньому слугуватиме базою знань про народну культуру Чорнобильського Полісся.
Це відео є 3D-панорамою. Ви можете рухати зображення на 360° за допомогою комп'ютерної мишки або стрілок у лівому верхньому куті на відео (під час перегляду на комп'ютері), або просто рухаючи ваш смартфон (під час перегляду на смартфоні)
«Світ зайшов у хату через вікно і був там»
Автор світлин: Владислав Цуман
Інсталяція
Фото, відео
2008 р.
Це відео є 3D-панорамою. Ви можете рухати зображення на 360° за допомогою комп'ютерної мишки або стрілок у лівому верхньому куті на відео (під час перегляду на комп'ютері), або просто рухаючи ваш смартфон (під час перегляду на смартфоні)
«Бортництво»
Архів ДНЦЗКСТК
Автори-учасники експедицій: Ростислав Омеляшко, Микола Семиног, Валер'ян Скібінський, Владислав Цуман, Ярослав Мишанич, Василь Павлунь, Олена Косінська, Тетяна Трегубова, Олександра Богоніс, Роман Радович, Ярослав Тарас, Андрій Шкарбан, Надія Боренько, Олег Требух.
Фото, 1994-2013 рр..
Фотоекспозиція, що включає бортні колоди, зняті в Чорнобильській зоні, та репортажні фото бортницького промислу з експедиційних архівів Державного наукового центр захисту культурної спадщини від техногенних катастроф (ДНЦЗКСТК).

Бортництво — один із найархаїчніших проявів традиційного господарювання — добування меду диких бджіл. Людина опікується бджолами в природному для них середовищі. Система знань та вірувань про догляд бджіл передавалася з покоління в покоління, ще з давніх часів. Наприклад відомо, що в «Руській Правді», часів Київської Русі, було прописане окремо «бортне право» із суворою відповідальністю за порушення. Дикі медоносні бджоли — частина поліської екосистеми, збереглися до наших часів завдяки саме бортникам.

На фотографіях можна побачити процес виготовлення бортної колоди, її встановлення на дерево, ритуал добування першого меду, спосіб піднімання на дерево за допомоги лазива (жень, лєзіво), а також, залишені бортні колоди в зоні обов'язкового відселення.

На кінець ХХ століття одним з останніх осередків промислу були території, що постраждали від аварії на ЧАЕС 1986 року. У лісах лишилися сотні недоглянутих бортних колод. Деякі з них — неймовірно великих розмірів, височать на старих дубах, що стоять навіть на цвинтарях. Багато бортей залишилося на відселених подвір'ях поліщуків. На Чорнобильщині любили й шанували бджіл із давна, але зв'язок втрачено — без людини колоди тепер порожні. Експедиція Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних куатастроф ще встигла зафіксувати інформацію про останніх бортників територій, що потрапили під відселення. Традиція продовжується в інших регіонах Полісся, її поширюють молоді хлопці.
«Традиції дикої природи»
Авторка: ZINAIDA
Відео
2020 р.
Художниця ZINAIDA створила відео «Традиція дикої природи», в якому провадить власне дослідження давньої української традиції бортництва — добування меду лісових бджіл. Ця справа вирізняється багатовимірністю, екологічністю та глибокими традиціями. Володіння промислом передавалося з покоління в покоління. Це цілий пласт родових знань про матеріальні та духовні аспекти бортництва. Сам промисел існує в цілковитій гармонії з природою. Дикі бджоли, що селились у дуплах дерев і дістали людську опіку, віддячують за це й людині, і природі. Бортники вирізняються особливим ставленням до природи, до бджіл та один до одного.

Бджолу вважали «Божою мушкою», її не можна було вбивати. Про бджіл говорять, що вони не здихають, а помирають — підкреслюючи цим їхній особливий статус. Бджоляра називали «угодним Богові чоловіком», разом із тим односельці у своєму уявленні бортникову постать дещо демонологізували, але бортник завжди був особливою шанованою постаттю в громаді, їм співали спеціальну колядку на Різдво, як замовляння-побажання хорошого року для нього та бджіл. Мед боялися красти, адже вважали, що бортник може наслати біду на крадія, або зробити так, щоби крадій сам приніс украдений мед. На зиму бджолам лишали частину меду, щоб вони могли перезимувати, але якщо сім'я не наносила достатньо меду, його взагалі не брали. Вважається, що зрізати дерево з бортю — це великий гріх. У такий спосіб бортники рятують дерева від вирубування.

Бортництво — чоловіча субкультура. Перевагу в передачі знань віддавали дітям, у яких не було реакції на бджолині укуси. Вважалось, що укус бджоли для бортника як поцілунок. Продукти бортництва давали чи продавали не кожному, бо через лихих людей могли пропасти бджоли. Якщо пропадуть сім'ї бортникових бджіл, то переведеться і його рід. Якщо бортник помирав, то часто «бджоли йшли за ним», тобто також помирали. Існували ритуали, коли той, кому мали перейти в спадок бортні колоди, міг врятувати бджіл. Відсутній страх висоти говорить про природність традиції бортництва: «дід так робив — і я роблю», а те, як бортник наближається до борті за допомоги жені (лєзіва) по дереву, схоже на ритуальний танець.

Між бортниками також складаються особливі взаємини, вони не вважають один одного конкурентами, а діляться досвідом і на прохання можуть доглянути бджіл колеги. Існують спеціальні знаки, якими бортники позначали свої борті й обладнання, наявна була й система позначення кількості бортей. Інформація про бортні знаки в цілому вже втрачена, але вигляд вони мали загадково прекрасний. Борті були свідками історії родини, вони переходили в спадок від діда-прадіда, втім, їх також могли дарувати іншим бортникам. Вважалося також, що борть була особливим весільним подарунком.
Це відео є 3D-панорамою. Ви можете рухати зображення на 360° за допомогою комп'ютерної мишки або стрілок у лівому верхньому куті на відео (під час перегляду на комп'ютері), або просто рухаючи ваш смартфон (під час перегляду на смартфоні)
«Спогад»
Автори: Віталій Татарчук, Владислав Цуман, Наталка Лещенко, Вальдемарт Клюзко
Інсталяція
Дитячі малюнки, фото, відео
2016 р.
Одна історія мешканця Прип'яті, Віталія Татарчука, якому під час аварії було 10 років. Усе, що лишилося в його пам'яті про щасливе дитинство — це альбом дитячих малюнків, фотокнижка про місто Прип'ять до аварії, дитячі враження — разом із сім'єю жив у молодому місті, ходив до школи, став піонером, захоплювався авіаконструюванням, їздив із татом на дачу в ліс, дитиною був евакуйований із міста. Дитячим серцем відчув як різко змінився світ, як з аварією на ЧАЕС відходила в історію могутня ідеологія.

Через 30 років після аварії ми зафільмували його екскурсію Прип'яттю. Відвідали квартиру, дитячий садок, школу.
Це відео є 3D-панорамою. Ви можете рухати зображення на 360° за допомогою комп'ютерної мишки або стрілок у лівому верхньому куті на відео (під час перегляду на комп'ютері), або просто рухаючи ваш смартфон (під час перегляду на смартфоні)
«86»
Автор: Вальдемарт Клюзко
Інсталяція
Повітряні кульки, господарські віники
2021 р.

Це відео є 3D-панорамою. Ви можете рухати зображення на 360° за допомогою комп'ютерної мишки або стрілок у лівому верхньому куті на відео (під час перегляду на комп'ютері), або просто рухаючи ваш смартфон (під час перегляду на смартфоні)
«Класи»
Вальдемарт Клюзко
Інсталяція
Дзеркало, кольорова плівка
485 см х 125 см
2016 р.

Тривалий час масштаби катастрофи приховували, люди нічого не знали про радіацію та як від неї захиститися, тож як діти, формували в уяві власне розуміння ситуації.

Ідея інсталяції поєднує невинну дитячу гру та небезпеку. Класи — розкреслена фігура для стрибання з комірки в комірку, яку малюють крейдою на асфальті. Часто цим місцем є дорога. Гра на дорозі небезпечна, адже в будь-яку мить може з'явитись автівка з неуважним водієм і збити дітей.

Використовуючи форму дитячої гри, автор показує, що тогочасне керівництво ставилося до аварії по-дитячому несерйозно. У доповідях реальність ситуації приховувалась, неначе у дитинстві, якщо ніхто не буде знати — нікого не покарають. Замість звичних цифр клітинки мають числа з індексами — масштаб катастрофи в різних одиницях вимірювання, а кожне число — об'єктивне відображення аварії на ЧАЕС: масштаби зони, рік аварії, сила вибуху. Матеріал — дзеркало, що наголошує на відповідальності кожного з нас за помилки в професійній діяльності.

Значення цифр:

1 — це сталося лише один раз. На клітинці цифри немає, глядач бачить своє відображення в дзеркалі.

2 — 2R — два рентгени це безпечна доза опромінення для організму на рік у медичних закладах.

3 — 30-кілометрова зона відчуження — заборонена для вільного доступу територія, що зазнала інтенсивного забруднення радіацією.

4 — енергоблок № 4 був потужністю 1000 МВт, оснащений реактором РБМК-1000 графітно-водяного типу. Аварія сталася 26 квітня 1986 року на 4-му блоці Чорнобильської атомної електростанції.

5 — 50 тис. м/Рч — один із показників забруднення радіацією, який показували дозиметри, це був максимальний показник у деяких дозиметрах, значно вищий у реальності.

6 — 6 з індексом Зв — зіверт (Зв, Sv) це одиниця виміру радіації, або одиниця вимірювання еквівалентної дози іонізаційного випромінювання в системі СІ.

7 — ця цифра немає конкретного пояснення, але може означати, що всі 7 днів тижня, 24 години на добу, багато років наперед ця зона буде забруднена. А ще це може бути дата народження Марії Кюрі, або будь-чим, що запропонує сам глядач.

8 — 8 з індексом 6 і індексом 1 перед цифрою 9 утворюють комбінацію 1 9 8 6 — рік коли сталася трагедія. З цією датою змінилося життя Чорнобильського Полісся на «до» й «після».

10 — 10 в 13 степені — так оцінюють імовірний реальний фон викиду радіації у момент аварії, жоден дозиметр не міг зафіксувати реальну цифру.

Чорнобильська АЕС розташована на відстані 2 км від міста Прип'яті, за 18 км на північний захід від міста Чорнобиля, 16 км на південь від кордону з Білоруссю і близько 110 км на північ від Києва. 26 квітня 1986 року під час проведення проєктних випробувань, приблизно о 1:23 відбувся вибух, що повністю зруйнував реактор.

Станом на початок 1986 року Чорнобильська атомна електростанція імені В. І. Леніна, скорочено ЧАЕС, була найпотужнішою атомною електростанцією європейської частини СРСР.
Це відео є 3D-панорамою. Ви можете рухати зображення на 360° за допомогою комп'ютерної мишки або стрілок у лівому верхньому куті на відео (під час перегляду на комп'ютері), або просто рухаючи ваш смартфон (під час перегляду на смартфоні)
«Квіти Чорнобиля»
Автор: Юрій Соломко
Живопис
95х77,5 см
Папір на ДВП, акрил
2006 р.
Це відео є 3D-панорамою. Ви можете рухати зображення на 360° за допомогою комп'ютерної мишки або стрілок у лівому верхньому куті на відео (під час перегляду на комп'ютері), або просто рухаючи ваш смартфон (під час перегляду на смартфоні)
«Космічна Прип'ять»
Автор: Тім Корпа
Фото
2016 р.
Це відео є 3D-панорамою. Ви можете рухати зображення на 360° за допомогою комп'ютерної мишки або стрілок у лівому верхньому куті на відео (під час перегляду на комп'ютері), або просто рухаючи ваш смартфон (під час перегляду на смартфоні)
«Заземлено»
Автори: Владислав Цуман, Вальдемарт Клюзко
Інсталяція
Фотодрук на оцинкованій жесті,
Плетені кошики з електричного дроту, лампочки
2016 р.
Два зображення сосен, сфотографованих у 2004 році у десятикілометровій зоні безумовного обов'язкового відселення. Кошики для грибів — форма плетіння, поширена на Поліссі. Кошики плетені з вживаного алюмінієвого дроту, всередині розташовані електричні лампочки, формою схожі на гриби. Таким чином, автор доносить думку до глядача про обов'язкову пильність щодо вживання харчових продуктів на радіоактивно забруднених територіях. Таблички «Заземлено» повідомляють про те, що радіоактивні елементи проникали в землю з часом, продовжуючи залишатись невидимими для людського ока.

Вперше інсталяція була представлена на виставці «Прекрасний Чорнобиль» (м. Познань, м. Варшава).
«Природа вдома»
Сандро Корідзе
3D-інсталяція
2021 р.
Це відео є 3D-панорамою. Ви можете рухати зображення на 360° за допомогою комп'ютерної мишки або стрілок у лівому верхньому куті на відео (під час перегляду на комп'ютері), або просто рухаючи ваш смартфон (під час перегляду на смартфоні)
Ввечері 25 квітня на Європейській площі відбудеться видовищний світловий перформанс «Чорнобильське Полісся. Темний рай» (фасад Національного центру «Український дім»).

«Чорнобиль — наш дім». Саме такі слова можна почути від людей, які покинули свої домівки, від тих, хто залишився жити у зоні відчуження, та тих, хто повернувся туди після аварії. Чорнобиль — частина України, яку ми ризикували втратити назавжди. Чорнобильське Полісся — це мішані ліси, густа мережа річок, заболочені низовинні рівнини та особлива самобутня культура поліщуків. Проєкт «Темний Рай» присвячено саме цій стороні історії Чорнобиля.

До світлового перформансу ввійдуть елементи культурного коду цього прекрасного краю: архітектура, орнаменти вишивки, живопис, природа, традиції бортництва.

«Наша мета, використовуючи сучасні прогресивні технології — показати українську культуру сучасною й архаїчною водночас. Наш Чорнобиль є прекрасним, радісним, живим. З кожним життєствердним проєктом про Чорнобиль зберігатиметься пам'ять і відроджуватиметься життя цього етнокультурного простору», — розповідає співкуратор, архітектор онлайн-експозиції, режисер світлового перформансу Вальдемарт Клюзко.

Побачити перформанс наживо можна буде під час прогулянки містом з будь-якої точки Європейської площі, залишаючись у безпеці та дотримуючись усіх карантинних обмежень. Також організатори зроблять відеодокументацію перформансу, щоб всі охочі мали можливість побачити його в межах онлайн-виставки в інші дні.
ZINAIDA
художниця, кураторка проєкту
«Настали часи, коли у більшості населення планети неймовірно швидко руйнуються мрії, стереотипи, джерела енергії, змінюються життєві орієнтири, цінності та плани на майбутнє. Події останніх десятиліть сприяли спотворенню фундаментальних знань та історично досвіду, що завжди допомагали людству в дослідженні давніх традицій у прагненні до збереження балансу з природою.

Сьогодні ми маємо можливість зберегти й дослідити Чорнобильське Полісся — мікросвіт, який наочно демонструє перемогу здорового глузду над тенденціями сучасного світу, серед яких: надмірне споживацтво, неощадливе використання природних ресурсів, байдужість до кліматичних змін, засмічення, небажання людей зберігати пам'ять про своє коріння.

Оберігаючи природу Полісся, допомагаючи жителям Чорнобилю, ми можемо сприяти не тільки збереженню та відновленню краю, архівації, переосмисленню й презентації традицій його мешканців художніми засобами у виставкових і музейних просторах України, а й демонстрації міжнародній спільноті приклада раціонального споживання людьми природних ресурсів після техногенних катастроф.

Виставка "ТЕМНИЙ РАЙ" — дотик, нагадування очевидних, простих та зрозумілих кожному емоцій та речей».
Вальдемарт Клюзко
співкуратор, архітектор онлайн-експозиції
«"Чорнобиль — наш дім", — такі слова ми чуємо від людей, які покинули свої помешкання, від тих, хто залишився жити в зоні відчуження, та тих, хто повернувся туди після аварії. Чорнобиль — частина нашого дому, частина України, яку ми ризикували втратити назавжди. Чорнобильське Полісся — це мішані ліси, густа мережа річок, заболочені низовинні рівнини та особлива самобутня культура поліщуків — жива перлина історії слов'янських народів.

Багатий природними ресурсами та традиціями край, отримав негативний і трагічний контексти найпотужнішої у світі ядерної катастрофи 1986 року, що сталася на ЧАЕС в місті Прип'яті. День трагедії змінив життя у цьому казковому місці на "до" та "після".

Виставка "ТЕМНИЙ РАЙ" про історію життя, традиції, пам'ять та надії на відродження. В проєкті ми розповідаємо про історичну, культурну та екологічну цінність Чорнобильщини, як частини Українського Полісся. Наш проєкт присвячений тій стороні історії Чорнобилю, яку вдалось зберегти зусиллями етнографів, археологів, мистецтвознавців, діалектологів, архітекторів та дослідників природних екосистем. Наша мета — показати Чорнобиль прекрасним, радісним і живим на контрасті з руїнами покинутих міст та сіл і вражень, що додає у нашу свідомість інформаційний простір. З кожним життєствердним проєктом про Чорнобиль зберігатиметься пам'ять та відроджуватиметься життя цього етнокультурного простору.

Переважна частина виставки презентує результати героїчної праці історико-етнографічної експедиції на радіоактивно забруднених територіях.

За 30 років роботи команди науковців Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф, під керівництвом Ростислава Омеляшка, охоплено 575 автентичних поліських сіл, в тому числі 159 у зонах відселення, 416 в інших зонах радіоактивного забруднення, а також 97 поселень переселенців. Зібрані архівні матеріали та об'єкти музейного значення частково представлені у постійній виставці "Пам'ять про отчий край" (м. Чорнобиль, вул.Радянська, 51) — експозиція створює цілісний історичний образ і в майбутньому слугуватиме платформою для дослідження народної культури Чорнобильського Полісся.

Віртуальною виставкою ми відкриваємо етнокультурні явища Чорнобильщини, з мистецьким осмисленням і просторовими рішеннями вибраних кураторами тем. Експозиція представлена зібраними матеріалами експедиції, архівними документами, відео- та аудіоматеріалами, фотографіями, відеоінсталяціями, живописом та предметами декоративно-прикладного мистецтва, портретами та історіями людей, які не змогли покинути свою батьківщину та залишилися щасливими своїм свідомим вибором. Виставка міститиме відеороботу про традиції архаїчного бджільництва — "бортництва", матеріали про традиційну архітектуру краю, запис історії хлопця, який мешкав у Прип'яті та через 30 років повернувся додому, живопис художника Ігоря Рудені, який створив свій мікросвіт у Чорнобильській зоні, а також мистецькі рефлексії авторів проєкту».
Команда проєкту:
Авторка і кураторка — художниця, культурна діячка ZINAIDA
Співкуратор, архітектор онлайн-експозиції — Вальдемарт Клюзко
Етнографка, консультантка, доктор історичних наук, співробітниця ДНЦЗКСТК — Олена Боряк
Етнографка, консультантка, співробітниця ДНЦЗКСТК — Наталія Лещенко
Майстриня обрядового хліба, дослідниця традицій, експертка натурального природного харчування — Оксана Барабаш
Художник — Ігор Руденя
Фотограф — Сергій Михальчук
Координаторка проєкту — Наталія Рудник
Організатори:
Державний науковий центр захисту культурної спадщини від техногенних катастроф
Національний центр ділового та культурного співробітництва «Український дім»