Випуск 1!

Жінки, що грають в ігри. Сильні жінки та сучасна культура України. Зв'язок? — Найпрямісінький.

Культура — це величезний пласт мистецьких, суспільних, історичних знань. Культурну сферу в Україні розвивають та змінюють різні люди, зокрема жінки — теж різні, але водночас схожі. А в чому полягає схожість? В одному поколінні? В іграх, в які грали в школі? В стереотипах, що базуються на «тиждівчинка»? В бажанні бути частиною сучасної культури країни? Прагненні розвивати Україну та просто творити?

Так, так, так. Різні, але зі спільними спогадами про дитинство, про початок, початок до ось цього самого поділу дівчинка/хлопчик. Не про везіння та успіх на мільйон, а про досвід жінок, які є обличчями сучасної культури України в короткометражному фільмі «Жінки, що грають в ігри» Надії Парфан. Цей фільм — колективний портрет семи переможець премії Women in Arts 2021, яку щороку проводять ООН Жінки в Україні та Український Інститут.
Повну версію фільму можна безплатно подивитися за реєстрацією на Takflix.com.
Раджу переглянути стрічку хоча б два рази, бо перший насолоджуєшся атмосферою, музикою, кадрами, загальною ідею, а от на другий починаєш вловлювати смисли, висловлені героїням.

Кадр з фільму «Жінки, що грають в ігри»

Жінки в культурному менеджменті — Юлія Федів
«Гра в резинку була цікавою і я не любила цей поділ, що в щось грають дівчата, а в щось грають хлопці. Я більш любила, коли йдуть спільні ігри»

Жінки в музиці — Оксана Линів
«З початку просто, а потім стає все складніше і чим далі ти просуваєшся, тим вищою треба брати висоту [під час гри у резиночку — від ред.]. І пригадую, як я любила тренуватися вдома, для того, щоб показати кращий результат вже потім, в школі, коли ми будемо вже грати з усіма»

Жінки в театрі — Тамара Трунова
«Я відчувала себе більш спокійною і захищеною, коли я грала сама. Ну, зрозуміло: немає конкурентів, ти нікому не програєш, ти можеш просто виграти сам у себе і зупинити гру там, де тобі комфортно зупинитися»

Жінки в кіно — Ірина Цілик
«Але чомусь було страшенно важливо вигравати. Ну, не тільки в резинки, а в будь-які ігри важливо вигравати, хоча з віком я зрозуміла, що важливо вигравати не всім. І мене це здивувало»

Жінки в культурній журналістиці, критиці та дослідженнях — Віра Балдинюк
«Фразу: «Ти ж дівчинка» ми чули дуже часто, з першого класу і часто її промовляла вчителька фізкультури, зокрема коли я намагалася насвистіти якусь мелодію, щоб було веселіше всім займатися, викладачка фізкультури зробила мені зауваження в дуже такій гострій формі, обізвала мене і сказала, що дівчатка не свистять, так роблять тільки зеки *свист*»

Жінки в літературі — Софія Андрухович
«Дівчинка повинна бути чемною, слухняною, стриманою, чистенькою. І ці речі мене обурювали тоді в дитинстві, бо я не хотіла бути стриманою, чистенькою і чемною»

Жінки у візуальному мистецтві — Аліна Клейтман
“Можливість виразити свою позицію, свою точку зору нічим не обмежена. Сучасне мистецтво — нічим. Я можу це робити в будь-якій формі. Мене це підкупило, вразило і я зрозуміла, що хочу цим займатися”.

Після перегляду фільму, я вирішила поспілкуватися з тими, хто працював над стрічкою, аби дізнатися про те, як вони впливають на зміни в українській культурі.

Надія Парфан — режисерка фільму «Жінки, що грають в ігри», креативна продюсерка, засновниця онлайн-кінотеатру Takflix.com

До яких змін в Україні та культурній сфері України ви прагнете?
Культура має сприйматися як основа національної безпеки на всіх рівнях — від найвищого керівництва державою до рядових громадян і громадянок. Необхідні:
  • Поява нормальної культурної політики на рівні держави
  • Сталість культурних інституцій і багаторічні програми розвитку, що не «обрубуються» фінансовим законодавством і циклами річного бюджету
  • Відкриті, чесні, прозорі конкурси на державне фінансування та ключові посади
  • Культурне різноманіття та інклюзія
  • Гідна оплата праці творців
  • Повага до авторського права та подолання піратства

Яким чином ви втілюєте ці зміни (можливо, фільм також є способом досягнення цієї зміни)?
Я все це практикую у власних проєктах. Як режисерка і продюсерка у сфері кіновиробництва, я вибираю відповідні теми, будую стосунки в команді конкретним чином, вирішую, з ким співпрацювати. Я також плачу чесно людям гроші за роботу і дотримуюсь законодавства як кінодистриб’юторка. Займаю активну позицію як представниця культурної спільноти та громадянка: долучаюся до акцій, листів, звернень, дискусій тощо.

Чому ви обрали саме такий спосіб втілення бажаних змін?
Мені подобається мистецтво кіно, бо воно працює з чуттєвим апаратом і дозволяє дуже наочно доносити до різних людей тонкі чи складні речі.

Тетяна Філевська — креативна директорка Українського інституту, кураторка премії Women in Arts

До яких змін в Україні та культурній сфері України ви прагнете?
Я бачу нинішній етап розвитку України як період становлення власної суб’єктності: як внутрішньої, так і зовнішньої. Ми почали цей процес у 2014 році й втілюємо його в усіх сферах: політичній, економічній та, звісно, культурній. В цьому процесі формується нова політична нація українців і культурна ідентичність є для цього визначальною. У сфері культури наразі відбувається кілька важливих речей: пріоритезація культури в державі як питання національної безпеки, а не за залишковим принципом; зменшення дистанції між органами влади та культурним середовищем, децентралізація та повернення довіри людей до держави загалом. Я вірю, що вже у найближчому майбутньому ми матимемо хороші результати завдяки реформам в культурній сфері.

Яким чином ви втілюєте ці зміни?
З 2018 року я працюю в державній інституції — креативною директоркою в Українському інституті. І це моя особиста інвестиція в побудову архітектури нових культурних інституцій, що є засадничою для зміцнення суб’єктності. Ще 7 років тому держава через владні інституції була для мене відчуженою. Але я наважилась стати частиною державної установи та зменшувати дистанцію між культурним середовищем, що досі працювало переважно в громадському секторі, та офіційної влади. Це виявилось складніше, ніж я могла уявити, і дуже багато роботи залишається невидимою, хоча потребує дуже багато ресурсів. Проте кожен міліметр змін означає відновлення довіри людей до своєї держави, а значить воно того варте.

Чому ви обрали саме такий спосіб втілення бажаних змін?
Тому що мені важливо створювати зміни, втілювати круті проєкти та створювати можливості для сталого розвитку української культури. І, звичайно, ж я хочу аби про Україну та її культуру знали в усьому світі. Такі цілі надихають мене і мотивують працювати. І на цьому шляху важливі різні речі: заснувати премію для жінок, зробити круте кіно про культурних лідерок або запустити інформаційну кампанію про українську культуру у світі.

Жінки реалізують зміни в культурі України. Ці жінки сильні, сучасні, цілеспрямовані, різні, але водночас об’єднані бажанням творити та іграми, у які всі ми грали.

Катерина Волосевич

Випуск 3