Випуск 1!

Українське музейництво: час активних змін

Я з дитинства цікавилася темою музейництва. Коли мені було 7 років, я мріяла відвідати музей Ван Гога в Амстердамі. Коли мені стало 12 років, я відвідала цей музей і захопилася мистецтвом. Далі були роки вивчення музейництва та накопичення знань, і у 14 років я написала МАН про українське сучасне мистецтво.

Колись мені пощастило потрапити на місяць в італійську родину на Сицилії. Моя «тимчасова родина» жила в невеликому стародавньому містечку, яке пов’язано з міфами про Одіссея. Як ви розумієте, поряд з нами не було великих-славетних музеїв. З мого вікна було видно вулкан Етну, а з ванни — стародавню фортецю. На перші ж вихідні моя родина повезла мене у два невеликі музеї. На наступні — ще в один. Хоч це і не були Капітолійський музей та Галерея Боргезе, вони мене вразили: попередньо у мене не було уявлення, що материкова Італія та Сицилія мають різні культурні середовища. Моя італійська родина розповідала про те, що вони регулярно бувають у місцевих музеях. Мене тоді це дуже здивувало, я ніколи до того часу не відвідувала музеї повторно. Вони ж водили своїх дітей дошкільного віку у всі-всі музеї та галереї в околиці. І це теж для мене був шок! Чому в Україні я з таким не стикалася?

Українські музеї для багатьох можуть здаватись нудними та застарілими, без крутих та сучасних заходів, без можливості дізнатися щось нове з кожним візитом, без інтерактиву, але із зарозумілими текстами та екскурсоводами, чиї слова будуть зрозумілі лише людям з профільною освітою. Через це навіть шкільні екскурсії до музеїв нерідко сприймаються дітьми негативно. Багато людей, повертаючись з європейських музеїв, думають, що такого сучасного підходу до відвідувачів не зустрінуть у нас.

Через коронавірус навесні 2020 року у мене з’являється вільний час, що я вирішую приділити музейній справі та мистецтву. Я пишу багато листів київським музеям про роботу. Мені відповідає Музей ім. Варвари та Богдана Ханенків і пропонує долучитися до їхньої волонтерської програми. Я була щаслива, бо, на мою думку, саме цей музей застосовує сучасні практики європейських музеїв: запроваджує інклюзивні програми («Музей без бар’єрів») та інтерактивні заходи («День селфі» і «Slow day art»), які роблять музей ближчим до відвідувачів. Мене прийняли, і я стала наймолодшою волонтеркою музею! Моя робота полягає в тому, що я проводжу безплатні екскурсії для відвідувачів два рази на місяць. З того часу, як почала це робити, відчуваю можливість змінювати: я знайомлю людей з історією створенням музею і з мистецтвом Європи та бачу, як люди починають цікавитися творами з колекції та навіть приходити до музею вдруге і втретє! Цього року за волонтерську діяльність я отримала премію «Волонтерський Оскар УКУ» від Українського Католицького Університету. Для мене це була перемога — і моя, і музею, — що свідчить про зміни, які ми можемо творити разом.

Через бюрократію, недофінансування музеїв, неготовність системи змінюватися динамічно, відсутність меценатства як впливового явища — але зміни відбуваються. У першу чергу завдяки відвідувачам. Я рада бачити, що зараз пішла тенденція дослідження України, приємно бачити фан-сторінки в соціальних мережах українських музеїв, де люди руйнують стереотипи про те, що відвідування музеїв — це нудно, рада бачити черги на відкриття виставок у столичних музеях. І я неймовірна рада бути одним зі змінотворців, котрий може впливати на українські неймовірні музеї!

Іванка Блощаневич

Випуск 5